Народився 10 квітня 1976 року у сім'ї репресованих. Двох дідів Юрія вбили прислужники радянської влади, а дев'ятирічного батька у 1946 році вивезли на Урал - він повернувся в Україну тільки в 60 роках - вже дорослим.   1993 року вступає на навчання до державного педагогічного університету і з головою поринає в студентський націоналістичний рух. Попри завантаженість громадською роботою - не забуває про навчання. Юрій Сиротюк - один з кращих університетських студентів. 1998-го закінчує з відзнакою вуз і здобуває спеціальність вчителя історії. Попри блискучий диплом йому не дають скерування до аспірантури - студентське революційне життя дається взнаки. Юрій з труднощами знаходить роботу вчителя історії в одній з віддалених шкіл.   <br /><br />1999-го таки вступає до аспірантури. Паралельно починає працювати тижневику Українське слово, який поширюється в Україні та в українській діаспорі - загалом у 15 країнах світу. З того часу - нерозлучний з журналістикою. Видрукував понад 1000 статей в українських та міжнародних аналітичних виданнях. Експерт з питань парламентаризму і місцевого самоврядування. Сфера компетенції Юрія Сиротюка - участь громади у місцевому самоврядуванні. Зокрема проведення місцевих референдумів, створення органів громадського контролю за роботою рад тощо. Юрій вважає, що влада має враховувати думку громади, коли ухвалює важливі рішення, наприклад, щодо забудови міста.

Нині Юрій - літературний редактор українського театрального журналу в Києві. Одружений. Виховує двох синів - Романа і Святослава.

Никто еще не остановил московскую орду мирными переговорами. Пока существует Путин и Российская империя в нынешнем виде, никакой мир невозможен. Мир в Украине будет только тогда, когда Путин будет бежать из Кремля, а россияне поднимутся на революцию. А пока, нет никакого перемирия, есть одностороннее убийство наших солдат. Мы прогнозировали, что это перемирие закончится тем, что боевики перегруппируются и будут новые смерти. Теперь мы имеем сбитый вертолет, наступление террористов под Славянском, танки под Краматорском. Имеем упаднические настроения в армии. Появились случаи дезертирства, мародерства. Солдаты сидят там, в окопах в городах, где день и ночь транслируется российское телевидение и радио, брошенные руководством. Среди них сеется разочарование. Никакого мира на Донбассе не было и нет! Мир - это либо выигранная война, либо капитуляция. Нету даже перемирия, поскольку украинские силовики в одностороннем порядке прекратили огонь по приказу президента. Я бы назвал это либо супер-гуманизмом, либо как то значительно хуже. Того, кто посоветовал президенту отдать такой приказ, надо судить за измену и саботаж

НБН, 27.06.2014