Коломойський знову атакував "ПриватБанк"

3 Янв 20:03

Заходять одного разу російський бізнесмен, міжнародний інвестор та ФОП до суду... Це було б непоганим початком анекдоту, якби не йшлося про Господарський суд Києва. Але, судячи з того, що наша судова система — світовий рекордсмен із ухвалення упереджених та абсурдних рішень, історія наша веселою не буде. Втім, це все одно дуже цікава та важлива історія, пише Юлія Самаєва на сайті ZN.ua.

Почалася ця історія з бейліну — обміну зобов’язань Приватбанку на його акції в ході націоналізації. О так, кінця цієї епопеї немає... Власники євробондів «Привату» тоді замість облігацій отримали нові цінні папери банку, які потім за гривню продали державі. Зрозуміло, що бондхолдери були незадоволені і вирушили до Лондонського міжнародного арбітражу доводити незаконність бейліну. Чи не довели. Після того, як Банк Англії визнав український бейл-ін цілком законним, Лондонський арбітраж ухвалив однозначне та остаточне рішення на користь банку. Крім того, підтвердивши, що зараз банк не має жодних зобов’язань перед позивачами, тобто не винен їм ні копійки.

Важливо, що ні рішення Банку Англії про визнання обміну та його законності, ні рішення Лондонського арбітражу ніхто не заперечував. Вони є остаточними та обов’язковими для всіх власників відповідних випусків євробондів.

Тоді всі зітхнули із полегшенням, оскільки це була єдина точка в історії одержавлення Приватбанку. Що ж, і тут тепер крапка з комою, оскільки за шість років після націоналізації окремі кредитори вирішили, що все ще можна переграти.

Національний банк України свого часу подав запит про визнання бейл-іну до Банку Англії не тому, що шукав пророка за кордоном, а тому, що це визнання власне і існує для міжнародного врегулювання суперечок. Воно дозволяє рішенням, прийнятим в одній юрисдикції, мати чинність в інших країнах. Навряд чи хтось тоді очікував, що саме Україна, зрештою, стане країною, де на визнання Банку Англії, як і на рішення Лондонського арбітражу, чхати хотіли. І ось тепер питання на сотні мільйонів доларів у руках суддів київської «господині» — саме туди вирушила у пошуках правди частина кредиторів.

Вони хочуть простого — оскаржити договір обміну зобов’язань на акції. Не цілком логічно, враховуючи, що після рішення Банку Англії будь-які вимоги щодо цього обміну взагалі перестали існувати згідно з англійським правом, тобто примусове стягнення за відповідними кредитними договорами неможливе, згідно з буквою закону.

Втім, позивачі стверджують, що обмін порушує їхні права, оскільки тепер вони не можуть вимагати від банку грошей за старими євробондами. Здавалося б, все логічно, але... По-перше, чому вони зрозуміли це тільки зараз, а не тоді, коли Банк Англії підтверджував цей обмін або коли міжнародний арбітраж визнавав його законність? Ще менш зрозуміло, чому вони взагалі заперечують в українському суді саме договір №63/2016 (про той самий обмін), адже жоден із позивачів не є стороною цієї угоди, і їхні права цей договір не порушує. На цьому тлі вже справжньою дрібницею є той факт, що цей «пул кредиторів» звертається з позовом до банку безпосередньо, а не через довірчого керуючого, як це взагалі-то й мало бути.

Власне, це короткі відповіді на запитання, чому не було оскаржень раніше і тим більше у міжнародних арбітражах, — з таким букетом абсурду та марення лише у наших судах і приймають. Та ще й виграти є шанси.

Що це за кредитори?

Пул скривджених кредиторів нагадує швидше зборище. Тут такі світові імена та інвестиційні акули, як JP Morgan Securities plc та UBS AG, тут же нічим не примітна Shakoor Capital Limited, а поряд — «офшорка» Pala Assets Holdings Limited, яку контролює російський недоолігарх Володимир Йоріх. Та й фізична особа-підприємець Дмитро Сазонов.

Немає і не може бути жодного осудного аргументу на користь JP Morgan або UBS у цій історії. Бо хтось, а вони вже так точно розуміють, що після рішення міжнародного арбітражу йти з цією справою до Київського господарського, намагаючись обійти норми англійського права, незаконно. А в компанії пана Сазонова ще й непристойно.

Сазонов - багаторічний менеджер численних компаній підприємця Владислава Дрегера . Чи не пам’ятаєте, хто це? Це той дядько, який спочатку роздавав активи Зуївського електромеханічного заводу суддям та їхнім водіям, а потім після трьох років у СІЗО пішов назустріч слідству та записав «плівки Тупицького».

Сазонову той бейл-ін навіть умовно жодної шкоди не завдав і прав не порушив. На момент націоналізації банку він навіть не був ФОП, отже облігації придбав вже після обміну, добре розуміючи, що це за цінні папери. Так, мабуть, і купив їх не заради прибутку, а заради участі в цьому процесі. Підсилив, так би мовити, пул кредиторів.

«Револьвер» потрапив до...

На цьому зашквари не закінчуються — мабуть, позивачі, вставши на слизьку доріжку, вирішили котитися до самого низу, не гальмуючи. "Револьвер" - це поняття з адвокатського сленгу, що описує спосіб обходу системи автоматизованого розподілу справ між суддями. Подається кілька однакових позовів від різних позивачів із несуттєвими технічними помилками, автоматизована система розкидає їх між суддями, і як тільки хоч одна зі справ потрапляє до потрібного судді, «револьвер» стріляє і всі позивачі об’єднуються саме в цій справі. А інші позови? Так їх завернули для усунення технічних помилок, ось вони й не повернулися вже, буває…

У цій історії «вистрілив» позов від Shakoor Capital Limited, інші ж позивачі з радістю приєдналися до справи як треті особи з самостійними вимогами.

Потрапив «револьвер» до судді Дмитра Баранова. А він, до речі, людина непересічна. Зокрема, відомий тим, що у позові Нікопольського заводу феросплавів проти Приватбанку вивчив чотири тисячі сторінок справи за 37 хвилин і того ж дня написав текст рішення на 60 тисяч знаків! Рішення, зрозуміло, було на користь заводу, а точніше, на користь Ігоря Коломойського , який обов’язково використовує вердикт Баранова, щоб захиститися у міжнародних судах, уникнути звинувачень у шахрайстві та не повертати виведених із Приватбанку грошей.

У цій же справі пан Баранов поки що займається збиранням документів та з’ясуванням того, а чи є взагалі шановні позивачі кошти на забезпечення судових витрат. Наступне засідання заплановане на середину січня, розгляду по суті ще не приступали.

А що там по суті? Що буде, якщо позивачі досягнуть свого і визнають неправомірним договір про обмін, підтверджений і Банком Англії, та міжнародним арбітражем?

Позивачі переконані, що позитивне рішення у цій справі дозволить оскаржити рішення Банку Англії, а надалі і рішення міжнародного арбітражу. Що поверне державу до перспективи повертати колишнім власникам євробондів і основні суми боргів, і відсотки за ними, тобто понад мільярд доларів США. А ще це буде друга спроба використати сумнівні рішення українських суддів (навіть одного конкретного судді), щоб вплинути на суди інших юрисдикцій. Почерк Ігоря Коломойського впізнається миттєво. Що точно не додає нам іміджу країни зі справедливим та неупередженим судочинством та нульовою толерантністю до корупції.

А значить, ще один можливий наслідок виграшу позивачів — звернення до українських судів інших бондхолдерів, які також захочуть повернути свої кровні в обхід норм міжнародного та й українського права просто тому, що тут досі так можна.


Джерело: Антикор

Новые обещания