Володимир Бондаренко: “Працював на виборах в Європі та Азії”

Керівник Інституту політичних, соціологічних та маркетингових досліджень ім. Т.Г.Шевченка Володимир Бондаренко має досвід проведення передвиборчих кампаній у різних країнах. Про це він розповів у інтерв'ю для нашого видання.

   - Політичним піаром я з друзями починав займатися ще за часів СРСР, у 1989-1990 роках, - зазначає Володимир Олександрович. - Тоді проходили вибори народних депутатів СРСР та РРФСР і йшла шалена боротьба демократів проти засилля КПРС. Я в той час навчався в Московському державному університеті ім. Ломоносова на факультеті журналістики. Нас тоді учили, що журналісти — це передовий загін демократії. Тож ми активно підключалися до тих процесів, що проходили в країні. Я пристав до одного з центрів політичного консультування, керівники якого пізніше стали ньюсмейкерами першого президента Росії Бориса Єльцина. Потім у складі їхніх груп я бував на багатьох виборчих кампаніях. Після розпаду Радянського Союзу працював у Білорусі, Казахстані, Польщі, Болгарії, Молдові, Монголії. Займався соціологічними дослідженнями, політичним консалтингом, іміджмейкерством, розробкою агітаційної продукції та політичної реклами і навіть супроводом артистів, які виступали на підтримку того чи іншого кандидата.

   Як вдавалося потрапити до президентів?

   - Потрапити до найвищих осіб держави чи дуже відомих політиків інших країн нелегко, бо в них вже є свої радники, політтехнологи. У нагоді стало моє навчання в найелітнішому вузі колишнього СРСР, нинішньому військовому університеті в Москві. А там навчалися онуки перших осіб, які згодом стали політиками або президентами своїх країн. Наприклад, Сергій Лучинський, син майбутнього Президента Молдови, з яким ми товаришували разом із онуком маршала Радянського Союзу Семена Будьонного - Володею. От через подібні зв'язки і внаслідок  бездоганної репутації ми і почали потрапляти до кола іноземних політичних діячів.

   Що від вас вимагали?

   - Перші особи держав чекають пропозицій, як їм обратися наступного разу. Інколи я жартома заводжу їм українську горілку — раніше продавалася “Третій президент” з побажанням обратися втретє, хоча перебування президентом в більшості країн обмежено двома термінами. Від нас чекають унікальних пропозицій, а іноді й оцінки своєї агітаційної продукції. Погляд збоку, зазвичай, дуже цікавий і важливий. Президенту Південної Кореї ми, зокрема, порекомендували не використовувати плакат, на якому зображено, як він обіймає Землю. Адже на той час країною ширилися чутки, що він займається корупцією. А плакат ніби означав, що корупція в Південній Кореї досягла планетарних масштабів.

Взагалі, консультування політичних діячів інших країн — це свого роду інтелектуальний туризм. Цікавишся різними культурами, багато дізнаєшся. А ще приємно подарувати десь закордоном нашу українську продукцію. Або, наприклад, зайти разом з друзями в місцевий ресторанчик і спитати жартома, чи є них пиво "Оболонь."

   - Які особливості проведення кампаній у різних країнах?

   - У державах Середньої Азії важливо, з якого клану походить кандидат, який його родовід. Треба враховувати менталітет місцевих жителів. Мені допомагало те, що в університеті нам викладали країнознавство, зокрема, культуру східних країн. Тому був обізнаний із постулатими панівної релігії — ісламу, знав, що там нормально ставляться до наявності чотирьох дружин. Водночас засуджують пияцтво, поважають старійшин. У повазі — честь роду. Якось президент однієї країни запитав нас, яке враження від концерту на його честь. Але ми на нього тільки заглянули краєм ока, бо постійно треба було виконувати дрібні доручення, щось контролювати. Я відповів, що концерт просто унікальний, мовляв, такого ще в житті не бачив. “А що найбільше сподобалося?” - питає. “Національний колорит”, - кажу. Він аж розчулився.

Там досі в повазі юрти, які можуть встановлювати прямо в місті. Якщо в Європі до колишнього лідера Лівії Муамара Каддафі ставилися як до диктатора, то в державах Середньої Азії його обожнювали. Адже, мовляв, Аллах наділив їх нафтою, невірні хочуть її відібрати, а Каддафі їм цього не дає зробити. Якщо у нас лякають дітей бабаєм, то на Сході бабай — це дідусь, якого усі поважають. Коли приходиш до них у гості, то до тебе виключна повага. Але ти маєш прийти з якимось подарунком, хоча б з ласощами для дітей.

   - А у європейських країнах?

   - У Польщі винятковий авторитет має католицька церква. Тому кандидат має показати свою набожність, повагу до церкви. Також там дуже сильні антикомуністичні настрої. Навіть за існування соціалістичного табору поляки чинили спротив комунізації різними методами. Авторитетами були Адам Михник, Лех Валенса та інші діячі, які кинули виклик режиму. Поляки завжди були впевнені, що радянщина у них не назавжди. Вони її ототожнювали з Росією. А після трагедії з польським літаком під Смоленськом, коли загинула еліта Польщі, антиросійські настрої посилилися. Там пам'ятають про розстріли польських офіцерів органами НКВД. Мені вдалося передбачити перемогу на президентських виборах Броніслава Комаровського і нещодавно Анджея Дуди.

   А от у Болгарії до росіян ставляться по-доброму. Там досі живучий міф про слов'янське братство. За часів СРСР Болгарію навіть називали 16-ою республікою. Чимало міст двох країн були побратимами. У моєму рідному Херсоні новий мікрорайон у 1970-і роки назвали Шуменським — на честь болгарського міста. На концертах співали: “Стоит над горою Алеша, в Болгарии русский солдат”. Тепер росіяни активно скупляють нерухомість у Болгарії, бо вона в Євросоюзі. А значить, можна отримати Шенгенську візу для безперешкодних поїздок по Європі. Тобто, там завжди пропагувалася дружба з росіянами, а до українців вони ставляться так само. Крім того, у дитинстві я був на прийомі у знаменитої цілительниці Ванги, вона вилікувала мене від сліпоти. Мене сприймали як людину, яка зустрічалася з їхньою легендою. Я домігся перекладу книги про неї в Україні, написав передмову. Тому працювати там на парламентських та місцевих виборах було комфортно і цікаво.

   - Де здобули найбільший досвід?

   - У Росії. Там доводилося працювати на виборах мерів Москви і Санкт-Петербурга, кількох губернаторів та президентських — у 1996 році. Тоді усе почалося з відставки начальника охорони Єльцина Олександра Коржакова. Він не допускав до Бориса Миколайовича нікого, крім своїх людей. Нам вдалося вийти на першого помічника Єльцина - Віктора Ілюшина. Переконали, що спічрайтери президента працюють неефективно. Після цього Кремль часто вдавався до послуг нашої групи іміджмейкерів. В основу президентської кампанії Єльцина ми заклали сімейні цінності. Кілька роликів мали назву “Вірю, сподіваюся, люблю”. Тоді противники Бориса Миколайовича застосовували проти нього “чорний” піар: ширили чутки про те, що він багато вживає алкоголю, що у нього кілька двійників, які час від виконують його обов'язки. Але нам вдалося зробити немислиме. Коли починали його виборчу кампанію, то його рейтинг був ледве не 2 відсотки, а в підсумку він переміг завдяки масі проектів. Тоді були зовсім інші стосунки між нашими країнами. Тому нас запросили для розробки проектів, які б агітували за Єльцина громадян Росії українського походження. Борис Миколайович дозволяв собі унікальні фрази, звернені до чиновників. Наприклад: “Ти прокинувся і маєш подумати, що ти зробив для України”. Зараз в умовах війни  подібне немислимо.

Коли працював на виборах у Ставропольському краї, заходив у колишній кабінет першого й останнього президента СРСР Михайла Горбачова. Спілкувався з людьми, які його особисто знали і розповідали про те, що ще тоді його дружина Раїса починала ним понукати.

За часів Путіна доводилося працювати в командах конкурентів провладних кандидатів на губернаторських виборах, але негласно. Боротьба була жорсткою, виснажливою і нечесною. Перемогти було практично неможливо. У виборчих комісіях просто переписували протоколи і виставляли “потрібний” результат. Потім вибори губернаторів відмінили.

   - Чим відрізняються виборчі кампанії у Росії та Україні?

   - У Росії більший досвід виборчих кампаній, адже там вибори у єльцинську епоху проходили практично щороку. Ринок нових політичних технологій постійно поповнюється. Давно існують кооперативи зі збору підписів, в Україні вони тільки недавно почали з'являтися. До того ж у Росії вже давно пройшов період перерозподілу іміджмейкерського ринку: одні “контори” займаються тільки проведенням соціологічних опитувань, інші стежать за конкурентами, треті — за розробкою виборчих технологій, четверті — за створенням іміджу і т.д. На відміну від ринку реклами, який у нас за часів Кучми, Ющенка і Януковича захопили американці, росіяни тримають “піарівський” ринок у своїх руках. В Україні мало креативу в політичній рекламі. Хоча стандарти виборчих кампаній у нас ближчі до європейських. Адже українці завжди були схильні до демократії та самоврядування. 

   - Скільки коштують послуги іміджмейкерів?

   - Від 30 тисяч до кілька сотень тисяч доларів. Усі залежить від особливостей кампанії, можливостей кандидата та імені іміджмейкера. Конкуренцію витримують досвідчені фахівці і солідні фірми, які мають досвід багатьох виборчих кампаній. Деякі кандидати вважають: якщо ти сфотографований з дідом Морозом, то вже викликаєш довіру. Але це викидання грошей на вітер. Політична кампанія - це ціле мистецтво, де іміджмейкери, соціологи насамперед вивчають думки людей і від цього починають танцювати. А в нас до піарщиків потрапляють найближче оточення або ті, хто вміє працювати ліктями. Результати праці таких “фахівців”, як правило, розчаровують кандидатів.

   - Коли працюєте з конкретним кандидатом, то повністю поділяєте його політичні погляди?

   - Звісно, поділяю. Тому довелося відмовитися від співпраці з командою президента Білорусі Олександра Лукашенка. Незважаючи на те, що подобається країна. Люди привітні, мова мелодійна, пісні красиві, слов'янскі витоки. Але працювати на президента, який узурпував владу, не захотів.

   - Якими рисами має бути наділена людина, котра керує цілою державою?

   - Бажання вчитися постійно. Якось прочитав фразу в автобіографії одного кандидата в президенти “Вчитися ніколи”. Зрозумів, що він не переможе на виборах. І друге — в усьому проявляти характер. У двері виганяють — залазь у вікно, якщо щиро хочеш донести людям свою правду. Для мене взірцем у світовій політиці є президент США Барак Обама. Фактично був сиротою: батьки розійшлися, жив з вітчимом, потім померла мати, — і такий злет! У нього хочеться навчатися вірі, силі духу та нездоланності. До речі, у політичній кар'єрі йому допомогла американка українського походження Пенні Пріцкер, яка зараз є міністром торгівлі США. Керувала збором коштів на виборчі кампанії Обами в Іллінойсі, коли він балотувався в сенатори. З цього почався його шлях у президенти.

Олександр ГУНЬКО