Торгові партнери Порошенка: як Україна фінансує агресію РФ

Масштаби фінансування Україною верхівки ОРДЛО, що спливли в ході торгової блокади Донбасу – це лише половина правди. Насправді ситуація куди гірша. Сьогодні українська влада безпосередньо забезпечує коштами того, хто стоїть за маріонетковими псевдореспубліками, чиєю зброєю вбито 10 тисяч наших громадян і ще 30 тисяч поранено, а близько двох мільйонів стали біженцями, – Російську Федерацію.

На третьому році війни стратегічно важливі сфери життя країни контролюються структурами, пов'язаними з російськими спецслужбами та вищим керівництвом РФ. І з боку уряду України цей процес не блокується. Навпаки, залежність від агресора – енергетична, фінансова, промислова – ще більше поглиблюється, загрожуючи безпеці країни, пише ua1.com.ua

«Сьогодні Україна сама оплачує війну проти себе. А всі розмови про вугілля не тієї марки, котли не тієї системи, і гроші, які не пахнуть, – це пояснення для лохів. Гроші пахнуть – кров'ю наших солдатів», – вважає один із засновників волонтерського руху «Армія-SOS» Юрій Касьянов.

У цій ситуації верхом цинізму стають вимоги перших осіб держави до країн Євросоюзу та США зберегти і посилити торговельні санкції проти Росії.

«Якщо у когось повертається язик говорити про зняття санкцій, то що ще потрібно для того, аби притягнути агресора до відповідальності?», – заявив Петро Порошенко після масованого обстрілу Авдіївки.

Але вимагаючи збереження санкцій від Європи та США, президент Порошенко закриває очі на вигідну співпрацю українських компаній з російськими комерційними структурами, які перебувають під протекторатом ФСБ і Управління справами президента Росії.

Свідомим громадянам, котрі усвідомлюють загрозу, що йде від агресії Росії, зрозуміла необхідність збереження санкцій. Розуміють це і західні партнери України. Але в українських чиновників-бізнесменів трохи інший погляд на проблему.

Війна триває? Триває. Люди гинуть? Гинуть. Фінансувати компанії та структури, безпосередньо пов'язані з армією агресора можна? Не можна. Санкції ЄС та США щодо РФ потрібні? Потрібні. Відповідно, дотримуватися політики санкцій має, насамперед, Україна. І саме тут наш чиновник прокидається – а гроші?

На нинішньому етапі все впирається в суми, які наближені до влади комерсанти за жодних обставин не хочуть втрачати. Це Франція може погоджуватися на мільйонні штрафи за відмову постачати Росії замовлені нею військові кораблі, хоча контракт було підписано ще до анексії Криму та вторгнення на Донбас.

Це Німеччина може займати жорстку позицію щодо торгівлі з РФ. Це США можуть дозволити собі багатомільйонні збитки від відмови торгових відносин з Путіним. А ми – ні.

Ми не можемо, інакше підприємства зупиняться, люди залишаться без роботи, до бюджету не надійдуть кошти і т.д. і т.п. Хоча насправді причина одна: жадібність, безпринципність і тісні економічні зв'язки українських чиновників-бізнесменів зі своїми російськими колегами. І вище керівництво країни закриває на це очі.

Безальтернативна енергетика

Про «незамінний» антрацит з Донбасу було сказано вже достатньо. Але, попри незаперечні докази і економічні викладки про те, що закупівлями донецького антрациту ми спонсоруємо ОРДЛО і українських олігархів, уряд Гройсмана стоїть на своєму: торгувати з окупованими територіями потрібно в обов'язковому порядку.

От тільки за розмовами про долю людей і прогнозами про замерзаючі знеструмлені міста явно проглядається інший мотив – надто вже великими є збитки зацікавлених у торгівлі з бойовиками бізнесменів.

За різними оцінками від 30 до 50% банківської системи України контролює російський капітал.

За приблизними підрахунками Ахметов, якого позаочі називають молодшим партнером Порошенка, втрачатиме до 30 млн доларів щомісяця через блокаду торгівлі з ОРДЛО. Втім, вітер засвистить і в кишенях високопоставлених чиновників. І в такій ситуації національні інтереси стають для них абстрактною категорією, що нічого не значить.

Причому лише вугільною промисловістю справа не обмежується. Один з останніх прикладів – тендер Південно-Української АЕС на оцінку технічного стану та термінів роботи атомних реакторів.

Зараз все йде до того, що замовлення отримає одна з компаній, номінально чеська, але яка повністю належить російському «Газпромбанку», на який поширюються санкції США. Її конкурент по тендеру – ще одна структура з Чехії, частиною якої володіє все той же «Газпромбанк».

Крім того, що гроші від контракту надійдуть країні-агресору та банку, який безпосередньо перебуває під санкціями, керівництво АЕС не бачить нічого поганого в тому, що допускає на стратегічний об'єкт представників воюючої з нами країни.

При цьому заявку на виконання цих робіт від українського Інституту ім. Патона відхилили. Офіційне роз'яснення директора станції – ну і що, що росіяни? Зате фахівці хороші, а роботу належить виконати дуже відповідальну.

«Це дуже специфічний напрямок роботи, аби ми могли довірити його нехай і кваліфікованому, але без достатнього досвіду персоналу», – заявив керівник атомної станції Володимир Лисниченко.

За таких умов наміри Росії повністю контролювати український ядерний ринок, вартість якого оцінюють у сотні мільйонів доларів на рік, виглядають не такими вже нереальними. Війна війною, а бізнес є бізнес.

Фінансовий зашморг

Не кращі справи і в фінансовому секторі. За різними оцінками від 30 до 50% банківської системи України контролює російський капітал. І робить це через главу Нацбанку України Валерію Гонтареву, яку на цю посаду настійно рекомендував Петро Порошенко.

Ту саму Гонтареву, у якої були, і можливо, залишилися тісні зв'язки з представниками російської банківської системи, міцно інтегрованої у вертикаль спецслужб РФ. І на сьогодні достовірно невідомо, наскільки глибокою є ця співпраця і які її рамки.

Принаймні, не далі, як у листопаді 2016 року в приміщенні НБУ вона проводила таємні переговори з головою російського «Зовнішекономбанку» Сергієм Горьковим. Він же безпосередній підлеглий російського прем'єра Дмитра Медведєва, він же офіцер ФСБ.

Коли факт зустрічі сплив спочатку на рівні чуток, а потім в пресі, низка нардепів поцікавилися, що обговорювалося на цій зустрічі та які документи було підписано.

Депутат Ігор Луценко навіть спрямував офіційний запит на ім'я Гонтаревої з тим, аби вона підтвердила чи спростувала цю інформацію. І відповідь була, м'яко кажучи, несподіваною.

«Гонтарєва підтвердила, що в листопаді минулого року спілкувалася з керівниками державного російського банку, «Зовнішекономбанку», в приміщенні Нацбанку. Про те, якими були результати зустрічі, які документи підписано, Гонтарева в порушення закону повідомляти навідріз відмовилася», – поділився результатом свого запиту Луценко.

При цьому Гонтарева послалася на банківську таємницю. А на закиди, що російський капітал у банківській системі України може в будь-який момент підірвати фінансову безпеку країни, глава НБУ заявила: на цей випадок у неї є свій особливий план.

Компанія громадянина України успішно обходить проблему санкцій і поставляє комплектуючі та авіаційні двигуни для військових потреб країни, що воює з нами.

Однак і це ще не все. Виявилося, що стратегічні підприємства України обслуговуються або в російських банках, або у їхніх дочірніх українських представництвах. Серед таких підприємств «Укренерго», «Укрзалізниця», «Енергоатом» і навіть «Укроборонпром».

«Попри третій рік війни з російськими окупантами, понад 70 стратегічних державних підприємств продовжують обслуговуватися у цих банках, – опублікував результати свого розслідування нардеп Віталій Купрій. – Мова йде як про поточні рахунки, так і про кредитні лінії, а також заставне майно».

Якщо просто уявити, що одного прекрасного дня РФ заморозить фінансові операції нехай навіть не всіх сімдесяти, а лише кількох перерахованих вище українських корпорацій, то війна на Донбасі, як колись обіцяв Порошенко, справді закінчиться за лічені дні. От тільки не на користь України.

Підтримати російський ВПК

Незважаючи на всі ці факти, верхом цинізму залишається тісна співпраця українських підприємств з РФ у сфері оборони та озброєння. На сьогодні локомотивом такого співробітництва залишається компанія «Мотор Січ», що належить нардепу В'ячеславу Богуслаєву.

Це той самий Богуслаєв, який дуже дружний з Сергієм Глазьєвим, радником Путіна. Російські ЗМІ стверджують, що саме ця дружба допомагає українській компанії досі реалізовувати свою продукцію і послуги на російському ринку.

А ще це той самий Богуслаєв, який смиренно стояв на урочистому богослужінні у Валаамському монастирі в присутності президента РФ Путіна.

Понад те, цей той самий Богуслаєв, який крім своїх повноважень народного депутата України виконує роботу члена парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони, а також має доступ до державної таємниці.

Сьогодні через дочірні структури в Росії та Білорусі його компанія успішно обходить проблему санкцій і поставляє для військових потреб країни, що воює з нами, комплектуючі та авіаційні двигуни, а також модифікує і ремонтує їх.

І плювати Богуслаєв хотів на рішення РНБО від 16 вересня 2015 року, що забороняє співпрацю з низкою російських компаній, які виробляють, ремонтують і експлуатують бойові вертольоти та літаки, а також авіаційну техніку подвійного призначення.

Чому ж власник «Мотор Січ» настільки вільно почувається? Та тому що РНБО за якимось дивним збігом обставин не включила до списку санкцій російське підприємство «Авіаремонт-МС», яким частково володіє Богуслаєв. Саме ця шпаринка й допомагає співпрацювати нардепу з ворогом держави, яку він представляє.

При цьому нардепи з провладної більшості навідріз відмовляються коментувати вказану проблему, а на всі розпитування UA1 про те, хто за всім цим стоїть і чому досі ані РНБО, ані СБУ не зацікавилися зазначеними фактами, депутати лише знизують плечима і одразу ж переводять розмову на неприпустимість блокади ОРДЛО.

І лиш один з них у приватній бесіді непрямо, але цілком дохідливо відповів: «А хто у нас глава РНБО? Петро Порошенко. А хто призначає керівництво СБУ? Петро Порошенко. А тепер самі спробуйте відповісти на питання, чому це відбувається і кому це вигідно».

Втім, окрім компанії Богуслаєва у тісній співпраці з росіянами в сфері військово-промислового комплексу відзначився й «Укроборонпром». Один з останніх скандалів – покупка підрозділом цього концерну «Укрінмаш» двох десятків російських двигунів для українських БТР через молдавських посередників за 300 тис. доларів.

Крім морального аспекту цієї угоди є ще й цілком реальний корупційний: за приблизними підрахунками «дочка» «Укроборонпрому» переплатила за російські двигуни близько третини їх вартості.

Примітно, що одна з фірм-прокладок, через яку провернули цю угоду, веде до оточення Олександра Дубового, старого знайомого Сергія Пашинського. Сам же Пашинський донедавна був главою Наглядової ради «Укроборонпрому» та досі залишається головою парламентського комітету з нацбезпеки і оборони.

Як то кажуть, з такими друзями Україні й ворогів не треба. Все самі зроблять, та ще й гарно зароблять. І, на жаль, поки у протистоянні «національні інтереси – надприбуток» рахунок 1:0. Не на користь національних інтересів.