Регионы: Директора мелитопольской гимназии Татьяну Суптелю хотят лишить должности за русский язык и триколор в кабинете

Конфликт всеукраинского масштаба разгорелся в Мелитопольской гимназии №5. Родители потребовали от начальника управления образования Игоря Елисеева снять с должности директора гимназии Татьяну Суптелю за то, что она якобы не прививает детям чувство патриотизма.

По словам некоторых родителей, директор не раз при учениках выражала свое личное негативное мнение по поводу событий на Майдане, запрещала учащимся приходить на школьную линейку в вышиванках и петь гимн Украины, а у себя в кабинете на столе поставила рядом с украинским флагом русский триколор. Праздник последнего звонка в школе проходил на русском языке, что тоже не устроило ряд родителей.

- Все мероприятие проводилось исключительно на русском языке : слова ведущего , обращение директора , учителей и гостей. При этом ни одной украинской песни , ни стишка хотя бы в пару строк , ни танца хотя бы с намеками на что-то украинское . Обратите внимание , Гимназия № 5 не является русскоязычной , там нет даже ни одного русского класса. Согласно всем документам, это украиноязычный учебное заведение . И вдруг русский язык ? Случайность? И флаг России в кабинете директора тоже совпадение? И слова детей?

Окончательно наши сердца разорвались во время гимна Украины ( который очевидно не могли вычеркнуть из сценария , хотя звучал он только в начале мероприятия и все). Ученики гимназии начали петь Гимн вместе с аудиозаписью ... и тут ... директор жестом показала им ... не петь. Не петь Гимн страны , где мы живем , которую любим и которой гордимся . Те , что поменьше , притихли , а старшие продолжали петь ..., - с возмущением описывает ситуации на празднике последнего звонка родительница Юлия Поликарпова.

Родительница полагает, что именно педагоги в школах обязаны прививать детям чувство патриотизма и любовь к родному языку, воспитывать уважение к стране. По убеждению мамы, директор гимназии не является патриотом, а значит руководить школой она не вправе.

Свою точку зрения на конфликт высказала сайту РИА-Мелитополь и Татьяна Суптеля:

- Эта ситуация выбивает, оскорбляет и унижает меня и как человека, и патриота Украины. Я не боюсь критики, поверьте за столько лет я к ней научилась и прислушиваться, если она конструктивная, и спокойно реагировать, но ведь это совсем другое.

После праздника одна из родителей ученика (она не представилась) подошла ко мне и методисту управления образования и высказала свои возмущения, что праздник проходил на русском языке.  В музыкальном сопровождении не звучали украинские песни. Больше того, двор был плохо украшенный и даже у некоторых сотрудников были не те платья. А в кабинете директора находится российский флаг, а я 'пророссийский директор'.

Российский флаг действительно стоял в кабинете среди других сувениров, подаренных школе. Этот сувенир - подарок наших друзей из дагестанского села Осман-Юрт, родины Героя Советского союза  - Ирбайхана Байбулатова. Он погиб во время освобождения города Мелитополя, и наша дружба продолжается свыше 50 лет.  Этот флаг в моем кабинете находился около 10 лет рядом, с привезенными дагестанцами, вымпеламии, часами и многим другим. Для меня это прежде всего не символ другого государства, а память о встрече, о людях. Я даже подумать не могла, что когда-то он станет поводом для конфликта. Сейчас его в кабинете уже нет.

Чтобы показать сколько внимания в гимназии уделяется патриотическому воспитанию детей Татьяна Суптеля принялась перечислять все достижения учеников, которые так или иначе относятся к украинскому языку и культуре. Кстати, по результатам ВНО 2013 года у учеников именно 5-й гимназии  самый высокий уровень по украинскому языку и литературе.

В этом году в пятой гимназии выпускался последний класс с русским языком обучения. Директор отметила, что к празднику во дворе заведения были развешены плакаты-растяжки, написанные на государственном языке. Был на линейке, разумеется, государственный флаг. Звучал гимн Украины, который  пела вся школа. Играли и другие песни о школе и на тему детства, а ученики нескольких классов на последний звонок пришли в вышиванках.

'Я извинилась перед мамой ученика за замечания, которые касались использования на утреннике не украинских песен. Поблагодарила ее и пожелала дальнейшего сотрудничества с гимназией. Разговор длился долго, я думала, что мы поняли друг друга', - отметила Татьяна Александровна.

Выходит, что не поняли. Уже после разговора родительница выложила свои недовольства на страничке в сети интернет (полный текст см. ниже). После начала писать во все возможные инстанции.

-  Да и как можно меня обвинять в не патриотизме, - продолжает Татьяна Суптеля. Я столько лет работаю на благо своей школы, своего города и своей страны. Это ли не патриотизм - выпускать во взрослую жизнь грамотных, думающих личностей, которые своими знаниями, приобретенными в нашей школе, принесут Украине огромную пользу, и возможно, станут ее гордостью.

Ситуацией уже заинтересовались в Министерстве образования Украины и она находится на контроле у Министра. Редакция сайта будет следить за развитием конфликта на почве патриотизма.

Полный текст, опубликованный на странице Юлии

'Свідомі учні мелітопольської гімназії №5 заявляють: 'На жаль, ми навчаємося у проросійській школі, і тут проросійськи налаштований директор'

 Друзі! Звертаюся до вас, оскільки інакше просто вибухну від обурення. Україна переживає, мабуть, один із найскладніших та найвирішальніших моментів у своїй історії. Ми з вами, разом із Патріотами по всій країні, докладаємо багато зусиль для збереження єдності і неподільності України, боремося за її сьогодення і майбутнє наших дітей, сподіваємося на позитивні зміни. Ми бачимо, як щодня гинуть кращі сини Української Землі - знищується цвіт нації, ми плачемо разом із їхніми рідними і близькими і молимо Бога, щоб смертей і скалічених доль більше не було.

І сьогодні 30 травня майже вся Україна починала День останнього дзвоника (не можу назвати його святом у такий час) з хвилини мовчання і вшанування пам'яті загиблих, лунали слова 'Слава Україні', діти приходили в національному одязі та з державною символікою, об'єднувалися і проводили патріотичні флешмоби, аби зробити свій невеличкий внесок у велику справу збереження суверенітету нашої рідної України.

Саме з такими думками і очікуваннями ми прийшли сьогодні на останній дзвоник у мелітопольську гімназію №5, де навчаються наші діти. А ділі був просто ШОК... від побаченого і почутого.

 Ще до початку урочистої події на подвір'ї гімназії лунали пісні... Ні не українські... англомовна попса - дискотечний варіант. Це одразу різонуло по серцю. 'Невже не можна було поставити гарні українські пісні?' - промайнула думка і з'явилися перші ознаки розчарування.

Але настрій змінився, коли побачила наших діточок різного віку у вишиванках. Не масово, але вони були, близько 20 учнів, деякі ще й із жовто-блакитними стрічками. Для того, щоб висловити їм своє захоплення і повагу підходила до кожної групи зі словами: 'Ви такі молодці! Такі гарні! Вам так личать вишиванки! Дякую вам! Ви справжні Патріоти України! Ми всі вами пишаємося!' Хлопці і дівчата дякували, але чомусь були трохи засмучені і ... розчаровані. 'На жаль, ми навчаємося у проросійській школі', - казали одні. 'Нам не пощастило, адже у нас проросійськи налаштований директор', - додавали інші. 'Наш директор Суптеля Тетяна Олександрівна не є патріотом України, і доказів цьому багато. Один із них це те, що на її робочому столі в її кабінеті поряд із прапором України стоїть прапор Росії', - ділилися своїми переживаннями діти... Діти, які народилися у незалежній державі, діти, які люблять Україну щиро і віддано, діти, які прийшли у вишиванках до школи, прекрасно знаючи те, що директор має проросійські настрої. В моїх очах ці діти одразу виросли, це вже були не діти, а свідомі громадяни, волелюбні і сміливі особистості зі сформованою громадянською позицією, готові боротися за свою країну і самовіддано працювати на її благо.

Початок урочистої події на всі 100% підтвердив слова учнів. Весь захід проводився виключно російською мовою: слова ведучого, звертання директора, вчителів і гостей. При цьому жодної української пісні, жодного віршика хоча б у пару рядків, жодного танцю бодай із натяками на щось українське. Зверніть увагу, Гімназія №5 не є російськомовною, там немає навіть жодного російського класу. Згідно з усіма документами, це україномовний навчальний заклад. І раптом російська мова? Випадковість? І прапор Росії в кабінеті директора теж збіг? І слова дітей?

Остаточно наші серця розірвалися під час Гімну України (який очевидно не могли викреслити зі сценарію, хоча лунав він лише на початку заходу і все). Учні гімназії почали співати Гімн разом із аудіозаписом... і тут... директор жестом показала їм ... не співати. Не співати Гімн країни, де ми живемо, яку любимо і якою пишаємося. Ті, що поменше, притихли, а старші продовжували співати..

Сором за своїх колег з освітньої сфери і надзвичайне обурення охопили душу. Вирішила потихеньку поспілкуватися з іншими батьками. Знайшла багато однодумців, які теж не могли збагнути, що відбувається. 'Вони що не володіють українською мовою? - найчастіше звучало запитання, - Та як же можна, у такий час, коли Україна в небезпеці?'.

 Проте на мою пропозицію зібратися і цілою групою батьків підійти до директора і висловити своє обурення, на жаль, ніхто не пристав. Одні сказали, що дуже поспішають на роботу, інші знаходили якісь причини теж, а деякі по-чесному сказали: 'Я боюся, що моїй дитині потім будуть мститися і директор, і вчителі'.

 А ви не боїтеся, що такі морально зубожілі люди, будуть формувати світогляд ваших дітей, калічитимуть їхні душі, ламатимуть їхню віру у справедливість!!!

 Чомусь у нас так буває, ми готові боротися зі злом в цілому, а от у кожному конкретному випадку, який трапляється з нами, готові відійти в бік і заплющити очі, сховати голову в пісок, неначе страус... вдавати, що не помічаємо проблеми, що її взагалі нема.

 Особисто я точно знаю, якщо ми не будемо змінювати країну, починаючи з себе і з таких маленьких кроків, то навряд чи тут щось зміниться на краще.

 Не можу описати, наскільки тяжко було витримати ту годину, поки тривав цей захід. Весь час мене не полишало бажання схопити свого сина і тікати якомога скоріше до іншої школи, туди, де працюють ЛЮДИ. І от нарешті... діти розійшлися по класах, вчителі теж. Метушня трохи вгамувалася і з'явилася слушна можливість вислухати думку директора (адже я все ще сподівалася в глибині душі, що всьому цьому дійству є хоч якесь логічне пояснення). Якраз і Тетяна Суптеля рухалася в мій бік разом із одним із методистів мелітопольського ГОРОО. 'Це добре, - подумала я, - буде можливість сказати все в присутності уповноваженої особи з ГОРОО'.

Побачивши, як я наближаюсь до них, вони почали люб'язно посміхатися, мабуть сподіваючись почути від мене улесливі слова на свою адресу, а може ще й отримати подарунки. Не дочекалися... 'Перепрошую, - звернулася я до них, - скажіть мені, будь ласка, а яка мова у нас в країні є державною?'. 'Украинский...', - не розуміючи відповіли вони (до речі все спілкування з ними далі велося російською мовою). 'А гимназия у нас какая?' - продовжувала я. 'Украинская...', - почали здогадуватися вони.

 'А объясните мне тогда, почему на этом мероприятии сегодня мы не услышали ни одного слова на украинском языке (кроме Гимна), ни одного стихотворения, песни, не увидели ни единого патриотического танца? И это це том, что сейчас речь идет о целостности государства', - наполягаля я. 'МЫ так решили', - сухо відповіла директор. 'Вы? Это кто? Родительский комитет, или вы провели опрос среди учащихся?', - продовжувала я. 'Нет, мы так решили. Школа',- залишалася при своєму Суптеля.

 'Тогда позвольте поинтересоваться, на каком основании?' 'У нас русскоязычный регион. Так всем понятнее', - пролунав аргумент. Тут до нашої розмови підключилася пані з ГОРОО: 'Вот вы же не обращаетесь к нам на украинском', - зауважила вона. 'Так, ви праві, - парирувала я вже чистою українською мовою, - але я без проблем перейду на українську, або навіть на англійську. А з вами спілкуюся російською мовою, адже будучи людиною вихованою, знаю, що з будь-якою людиною слід спілкуватися тією мовою, якою вона до тебе звернулася'. 'Но вы же понимаете, не все могут говорить на украинском в нашем регионе', - зауважила директор. 'Вот именно поэтому мы, люди, работающие в сфере образования в этом регионе, просто обязаны прилагать в десятки раз большие усилия, чтобы помочь ученикам овладеть государственным языком на высоком уровне, привить им любовь к языку, воспитывать уважение к стране, раскрыть культурные достояния', - активно переконувала я.

Пані з ГОРОО знову виступила на захист директора: 'А почему вы во всем обвиняете школу? Почему родители не занимаются этим? При чем здесь школа?' Після цих слів я на мить оніміла... 'Так это же и есть прямая обязанность школы! Кожен, хто працює в освіті, зобовязаний знати, що національне виховання є важливою складовою системи освіти в Україні! Це ж прописано в законах!'.

Спеціально для тих, хто не працює в сфері освіти, даю посилання на такі обов'язкові для виконання документи, як 'Закон про освіту', де абсолютно чітко прописано: 'Національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від національного грунту, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу, визнанні освіти важливим інструментом національного розвитку і гармонізації національних

 відносин'. 'Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури'. Одним із пріоритетних напрямів реформування виховання є: 'Формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати'.

СПОДІВАЮСЯ, ТЕПЕРЬ ВИ РОЗУМІЄТЕ, НАСКІЛЬКИ ПЕЧАЛЬНОЮ Є СИТУАЦІЯ В ГІМНАЗІЇ №5, якщо навіть законодавчу базу не знають і не виконують на рівні директора, а також представників ГОРОО.

Не буду наводити весь наш подальший діалог, а просто зазначу, що всі мої намагання переконати директора школи та працівницю ГОРОО в тому, це їх прямий обов'язок - займатися національним вихованням молоді і прищеплювати їм патріотичні ідеї - виявилися марними. Тоді я наважилася на останнє питання, яке мучило з самого ранку: 'Ответьте тогда на вопрос: почему у вас в кабинете на вашем столе рядом с государственным флагом Украины стоит флаг России?' 'У меня много родственников в Росии', - виправдовувалася Суптеля. 'У меня тоже, но вы понимаете, что в той ситуации, которая сегодня сложилась в Украине, флаг России на рабочем месте директора школы просто неуместен. Вы знаете, что ваши ученики открыто говорят о том, что у них пророссийски настроенный директор? Дети не могут понять, как вы можете быть директором украинской Гимназии и не любить Украину?'

Відповідь директора мене вразила своїм цинізмом: 'Я рада, что они так говорят обо мне. А флаг России у меня стоит уже 5 лет, я его не уберу ни при каких условиях!' Не заперечити цьому я просто не могла: 'Поймите, вы имеете полное право у себя дома как человек размещать у себя флаги и символику любых государств. Но другое дело - государственное учебное заведение, это не ваша личная собственность, здесь вы являетесь представителем Украины как государства, отождествляетесь со сферой образования и просто обязаны выполнять законы той страны, которая платит вам зарплату, между прочим из бюджетного фонда, в формировании которого участвует каждый родитель. Поэтому вашим работодателем являемся мы и будьте любезны выполнять свои обязанности!'

 Наша розмова тривала хвилин 20, тому через брак часу не можу навести все, що почула. Але приводів для роздуму тепер є багато...

 І ще раз повертаючись до 'Закону України про освіту' хочу процитувати: 'Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки' (стаття 54).

 'Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані: виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних,історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни' (стаття 56).

 Чи вважаєте Ви, що такі директори та працівники ГОРОО (про яких йшла мова) мають право працювати з нашими дітьми??? Чекаю на ваші коментарі. Особливо сподіваюся на відгуки тих батьків, чиї діти навчаються в Гімназії №5 м. Мелітополя.

 У жодному разі не хотіла образити всіх вчителів Гімназії №5. Знаю, там є професіонали своєї справи, які є відданими Патріотами України і сумлінно працюють на її благо (думаю, саме вони сприяли тому, щоб учні ставали справжніми громадянами, гідними своєї держави). СЛАВА УКРАЇНІ!РЕЗУЛЬТАТИ ВЖЕ Є!!!

 Несколько дней спустя после обращения в Гороо и Областной отдел образования, через соцсети к заму министра образования и руководителю центра оценивания качества образования, Юлия снова в Фейсбуке рассказала о том, чего ей за это время удалось достичь.

 СИТУАЦІЯ НАВКОЛО ГІМНАЗІЇ №5

 Друзі! Щиро дякую за Ваші коментарі та підтримку! За перевіреною інформацією директорка гімназії №5 Суптеля ще вчора отримала 'по шапці' завдяки нашому дзвінку до запорізького ОБЛВНО. Ще вчора після нагоняю від вищих інстанцій вона ПРИБРАЛА прапор Росії зі свого робочого місця! І це при тому, що особисто мені заявляла в п'ятницю: 'Флаг России не уберу! Ни при каких условиях! Иначе это будет малодушием с моей стороны'. А теперь питання: 'И кто же из нас смалодушничал???'

Вважаю це нашою невеличкою ПЕРЕМОГОЮ! Дякую всім, хто відгукнувся, за підтримку! Вірю: разом ми зможемо навести лад у нашому місті. І нехай кожен, хто отримує свою зарплатню з біджета України, пам'ятає: МИ його роботодавці і будемо контролювати те, як вони виконують свої обов'язки, і вимагати якості!

МИ МАЄМО УНІКАЛЬНИЙ ШАНС ЗМІНИТИ НАШУ КРАЇНУ, але для цього потрібно боротися, адже просто так ніхто на захоче відходити від 'кормушки'. Перед своїми дітьми і нащадками ми не маємо морального права не використати цей ШАНС.

 Сьогодні потрібно активно діяти на всіх рівнях. На жаль, нерідко в Мелітополі можна почути питання тих, хто сумнівається у можливості змін в Україні: 'Ну и чего вы добились? За что стоял ваш Майдан?'

 Сьогодні на такі питання я з гордістю можу відповісти:

 1) Ще в п'ятницю 30 травня після інцеденту в гімназії №5, я зателефонувала в Запорізьке ОБЛВНО і подала скаргу. Реакція у Мелітополь поступила одразу. Директорка Суптеля 'отримала нагоняй' і прапор Росії зняла. Хіба це не досягнення? Хіба так працювали наші органи управління освіти за режиму Януковича?

 2) В цю ж п'ятницю написала свою статтю і виклала у фейсбуці. Реакція людей просто радувала, адже зникла така звична для багатьох байдужість і принцип 'моя хата скраю'. Люди активно обговорювали, писали пропозиції. Це свідчення того, що у нашому місті створюється активна ГРОМАДА, здатна контролювати діяльність чиновників. Хіба такою була б реакція за часів Януковича? Тоді було страшно навіть коментарі писати. А зараз ми стали принциповими, сміливими і волелюбними, готовими виборювати свої права. Колеги одразу підказали, кому варто писати в Київ, за що їм дуже дякую.

 3) В суботу вдень відправила свою гнівну статтю (повідомленням через фейсбук) заступнику Міністра освіти і науки Павлу Полянському та директорові Українського центру оцінювання якості освіти Ігорю Лікарчуку. Ви не повірете... але відповіді отримала вже через кілька годин - гідні людські відповіді, не відписку (до речі, вони обидві у мене на сторінці викладені). Моя знайома відправила мій лист міністру освіти Сергію Квіту. Він теж відповів: 'Дякую. Я вже маю цю інформацію. Не залишимо'.

 А тепер скажіть мені, ХІБА НЕ ЗА ЦЕ СТОЯВ МАЙДАН? Щоб ми, батьки з провінційного міста досить далекого від Києва, могли БЕЗПОСЕРЕДНЬО звернутися до міністра та його заступників і через кілька годин отримати відповідь, незважаючи на вихідний день. А результат теж буде,по

Источник: http://ria-m.tv