ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ПОЛІЦЕЙСЬКОГО: В ЯКОМУ НАПРЯМКУ РУХАТИСЬ?

21 Июн 2016 19:21

Нестабільність соціально-економічних відносин, переоцінка цінностей у різних сферах суспільного життя знаходять своє відображення і в діяльності поліцейського.

Користін Олександр Євгенійович

доктор юридичних наук, професор

начальник управління професійної

освіти та науки МВС України

 

Нестабільність соціально-економічних відносин, переоцінка цінностей у різних сферах суспільного життя знаходять своє відображення і в діяльності поліцейського. Професія «поліцейський» є однією з найскладніших професій сучасного суспільства, так як вимагає від її суб’єкта здатності з високою ефективністю вирішувати професійні завдання, що пов’язані з ризиком для життя, за браком часу максимально реагувати на ту чи іншу ситуацію з високим рівнем відповідальності за свої дії. 

Діяльність працівників поліції безпосередньо спрямована на захист особи, її прав і свобод, охорону громадського порядку і громадської безпеки, на протидію злочинності. Поряд з цим, сучасне суспільство вимагає від працівника поліції високого культурного рівня, освіченості, здатності до самоосвіти та самовдосконалення, уміння застосовувати свої знання в різних сферах правоохоронної діяльності, що об’єктивно потребує переосмислення існуючої системи підготовки кадрів для поліції, пише golos.com.ua

З-поміж іншого, якими б досконалими не були закони в державі, технічне оснащення поліції, саме людський фактор, особиста культура та світогляд поліцейського, мотиви вчинків і його реальні соціальні дії визначають ступінь успіху поліцейської діяльності. З цього приводу варто виділяти три основні складові: мотивацію службової діяльності, набуття практичних навичок та культуру поведінки. Зокрема, внутрішня мотивація є вирішальною обставиною, яка перетворює людину на професіонала, зокрема, поліцейського, при цьому потрібно заохочувати і розвивати такі «духовні» установки особистості як професійне покликання, почуття самоповаги та гордості професіонала, нарешті, патріотизм.

Мало хто заперечуватиме сьогодні, що традиційні підходи до підготовки працівників правоохоронних органів не в повній мірі забезпечують необхідну якість і професійну компетентність кваліфікованих кадрів поліції. А тому правильним є висновок щодо наявності об’єктивно існуючого протиріччя між зростаючими вимогами сучасного суспільства до діяльності поліції та традиційною системою підготовки поліцейських.

За роки незалежності нашої держави виділяється два основних напрями реформування системи професійної підготовки кадрів для правоохоронних органів. І необхідно сказати, що органи внутрішніх справ не є виключенням у цьому процесі. Це, перш за все, процес об’єктивний та має загальнодержавний характер.

Перший напрям пов’язується зі структурними змінами в системі навчальних закладів, а другий – з переходом на багаторівневу і багатопрофільну систему підготовки професійних кадрів.

Характерною особливістю першого напряму реформування професійної освіти є вихід навчальних закладів МВС України на рівень найкращих вітчизняних академічних юридичних шкіл з подальшим утвердженням університетських стандартів. Результатом такого розвитку є формування потужних наукових шкіл як правоохоронного спрямування, так і теоретико-правового. Успішно розвиваються наукові школи з проблем українського конституціоналізму, теоретичних основ забезпечення прав і свобод людини, адміністративного права і процесу, кримінального права та процесу, філософії права та юридичної психології, теорії та практики оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права та кримінології, криміналістичного забезпечення розслідування злочинів тощо. Акцентовано також увагу на сучасних напрямах досліджень з юридичної компаративістики, кримінологічної віктимології, економічної безпеки, комп’ютерних і поліграфних технологій, психологічної реабілітації тощо.

Найяскравішими представниками сформованих наукових шкіл ВНЗ МВС України є академіки, доктори юридичних наук, професори, науковці зі світовим визнанням, зокрема: Копєйчиков В.В., Михайленко П.П., Закалюк А.П., Римаренко Ю.І., Козаченко І.П., Бахін В.П., Костицький М.В., Салтевський М.В. та інші, які зробили неоціненний внесок у розвиток не лише відомчої освіти та науки. Їх учні та послідовники, реалізуючи свої наукові інтереси, розширили науково-методологічну та навчально-методичну базу освітньої діяльності у цілому в правознавстві. Поряд з цим, практика правоохоронної діяльності отримала величезний масив наукових та навчальних розробок і матеріалів. Сьогодні з впевненістю можемо стверджувати, що наукові дослідження та навчальні матеріали не оминули жодної сфери правоохоронної діяльності та сформували ґрунтовний науково-методологічний базис реалізації правоохоронної функції в нашій державі. 

Характерною рисою другого напряму розвитку є подальше впровадження безперервної форми підготовки фахівців. У зв’язку з цим, у системі професійної підготовки умовно можемо визначити певні освітні рівні: спеціальна початкова підготовка; навчання в освітніх установах вищої професійної освіти МВС України; підвищення кваліфікації та перепідготовка (додаткова професійна освіта); навчання в процесі практичної діяльності (службова підготовка). Разом з цим, безперервність супроводжується спеціалізацією професійної підготовки (досудове розслідування, кримінальна поліція, громадська безпека, психологія, кібербезпека), а також проведенням прикладних наукових досліджень на замовлення органів і підрозділів МВС та Національної поліції України.

Нині із врахуванням вітчизняної системи освіти, загальним обґрунтованим висновком є те, що підготовка поліцейських в Україні на базі навчальних планів юридичної освіти та освітнього рівня бакалавр, магістр є надбанням вітчизняної правоохоронної системи, а не недоліком.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується глобальними інтеграційними змінами в економічній, соціокультурній, інформаційній взаємодії, що відіграє значну роль у реформуванні освітньої галузі. Відомча система підготовки кадрів для поліції не є винятком і вдосконалюється в межах вітчизняної освіти на тлі активного реформування самого Міністерства внутрішніх справ.

У процесі реформування системи підготовки кадрів для Національної поліції проявилася проблема щодо співіснування та співвідношення в межах реалізації освітньої діяльності професійної підготовки та професійної освіти в системі ВНЗ МВС. Визріла необхідність визначення місця професійної підготовки в системі освітньої діяльності за програмами вищої освіти.

Наразі, у звіті групи з формування єдиних підходів до європейської поліцейської науки справедливо відзначається, що лінії поліцейської освіти та підготовки часто перетинаються, оскільки вони здійснюються в межах одного процесу. Разом з тим, існує небезпека втрати балансу між цими процесами в підготовці кадрів, якщо освітня організація дотримується високих академічних та інтелектуальних стандартів, і навпаки. Пошук гармонії між цими процесами в професійному становленні кадрів поліції важливий з точки зору результату підготовки поліцейського як гаранта забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю.

Зокрема, викликає стурбованість необґрунтована популістська надмірна увага та намагання до перенесення на українські терени практик західних систем навчання і виховання, які, як правило, не враховують наших особливостей, освітніх традицій та й самих результатів цих практик у тих країнах, де вони вже стали частиною освітнього ландшафту.

Аналіз систем освіти і професійної підготовки показав, що прогресивні педагогічні концепції не обов’язково зумовлюють наявність у працівників поліції здатності правомірно і ефективно діяти в екстремальних ситуаціях щодо виявлення та припинення правопорушень і злочинів. Підготовку кадрів поліції за кордоном відрізняє відсутність єдиного методологічного підходу, що зумовлено різними педагогічними ідеологіями.

Формування компетенцій на основі традиційної прикладної підготовки, а також сліпе копіювання західних педагогічних технологій не сприяють удосконаленню системи професійної підготовки кадрів у цілому. Адміністративні ж методи вирішення зазначеної проблеми призводять до штучного симбіозу та декларативного впровадження компетентнісного підходу.

Проблема інтеграції навчання й освіти в підготовці поліцейських кадрів ненова. Історично перші приклади звернення до ВНЗ при підготовці працівників поліції мають місце в США і Австралії. Так, у 1916 р. поліцейська програма підготовки була створена на базі університету начальником поліції та професором Августом Фольмером (A. Vollmer) у Каліфорнії. В США перші поліцейські школи утворювалися на базі загальногромадянських університетів. У Європі ж поліцейська освіта виросла з професійної поліцейської підготовки і формувалася на своїй відомчій освітній базі.

Сучасні національні системи підготовки кадрів поліції характеризуються різними точками зору щодо співвідношення в підготовці практичних поліцейських навичок і академічних знань. Проте, в підсумковому звіті групи з формування єдиних підходів до європейської поліцейської науки, представленому в 2007 р., розмежування поліцейської освіти і поліцейської підготовки є наріжним каменем.

Освіта зазвичай забезпечує більшу теоретичну підготовку, а її концептуальні межі покликані стимулювати аналітичні здібності та критичне мислення. По суті, професійна підготовка і освіта припускають різні стилі навчання, оскільки взаємодіють з різними рівнями засвоєння навчального матеріалу.

В основі теорії виділення такого параметра як рівень засвоєння діяльності лежить постулат про те, що будь-яка діяльність виконується на основі раніше засвоєної про неї інформації та успішність виконання залежить від глибини та якості засвоєння. При цьому, розрізняють репродуктивне і продуктивне засвоєння інформації, що і покладено в основу відповідних варіантів оволодіння матеріалом.

У процесі професійної підготовки працівник поліції лише відтворює раніше сприйняту інформацію про методи діяльності та застосовує її для виконання типових дій (репродуктивний рівень). У процесі ж професійної освіти працівник поліції не лише відтворює раніше сприйняту інформацію і застосовує її в діяльності, а й творчо адаптує її для використання в нестандартних умовах (продуктивний рівень).

Такий підхід базується на теорії мотивації, що з’явилась на початку ХХ сторіччя в західній психології, а саме в межах школи біхевіоризму (Джон Бродес Уотсон, 1914 р.; Беррес Фредерік Скіннер, 1938 р. й ін.), основоположним принципом якої є принцип поведінки за схемою «стимул-реакція». Теоретичною метою цього наукового напряму є передбачення поведінки людини і контроль за нею, що і було закладено в основу професійної підготовки працівників поліції за кордоном, перш за все, в США. Представники біхевіоризму вважають за можливе розглядати всі психологічні процеси або як прояв вроджених механізмів, або як продукт самого елементарного навчання, в ході якого створюються механічні зв’язки. У межах цього підходу залишається привабливою перспективою визначення алгоритму поведінки працівника поліції, зокрема, в екстремальній ситуації, при застосуванні зброї, формалізації системи правил і приписів, тактики поведінки, наповнивши тим самим процес професійної підготовки.

Наразі у зарубіжній практиці намітились загальні тенденції розвитку в системах професійної освіти кадрів поліції, що забезпечують приведення освіти і підготовки кадрів поліції у відповідність до вимог часу і змін в поліцейській діяльності. До таких тенденцій відносяться: демократизація процесу відбору в поліцію; відхід від військових традицій і створення власних; гуманізація процесу навчання; інтелектуалізація освіти; прагнення відомчої вищої освіти відповідати стандартам загальноуніверситетської освіти; формування творчого мислення та розвиток особистісних здібностей фахівців різних напрямів поліцейської діяльності; використання в процесі освіти працівників поліції технологій дистанційної, відкритої та безперервної освіти; прагнення систем поліцейської освіти різних країн до інтеграції і кооперації. Мета професійної поліцейської освіти - готувати поліцейських-професіоналів будь-якого рангу і для будь-якого виду поліцейської діяльності.

Уява щодо професіоналізму поліцейського хоча і не є одностайною, але переважно передбачає наступні стандарти: повне розуміння і прийняття поліцейським призначення поліції в суспільстві; почуття спільності з колегами; повага до Кодексу етики і дотримання його положень в житті та на службі; розвинений інтелект; наявність і постійне поповнення знань; володіння сукупністю методів професійної діяльності (вміння перевести знання в сферу практичної роботи); поінформованість про сильні та слабкі сторони своєї особистості; психологічна й етична підготовленість; безперервне навчання новим методам поліцейської діяльності, підвищення кваліфікації тощо. Більш конкретно професійні вимоги пов’язані зі спеціалізацією працівника поліції, його посадою і місцем у поліцейській ієрархії.

У визначенні мети поліцейської освіти дискусійним залишається питання про те, чи давати працівникам поліції повноцінну освіту або ж готувати вузьких фахівців у тій чи іншій сфері поліцейської діяльності. На думку німецького дослідника Пітера Доома, для поліції необхідно готувати і фахівців широкого профілю, і фахівців вузької спеціалізації. Загальновизнано, що нині в поліцейській діяльності котирується не горезвісна робоча сила, а працівник з високим рівнем освіченості, вихованості, професійної навченості, сукупність чого і формує професіоналізм.

Підводячи підсумок, потрібно зазначити, що об’єктивним є співіснування поліцейської підготовки та поліцейської освіти. В умовах реформування є необгрутованим руйнування однієї із складових формування професійної компетенції поліцейського. Навпаки, і професійна освіта, і професійна підготовка потребують свого удосконалення. Суттєві зміни в нашому суспільстві, вимога прозорості та фахової й ефективної правоохоронної діяльності, зниження корупційних ризиків, потребують кардинальних змін у навчальному процесі, розпочинаючи з етапу добору на навчання і завершуючи розподілом. Потреба практики передбачає перехід від формального теоретичного навчального процесу до запровадження тренінгових технологій, особливо в останній рік навчання, формування сталих та професійних навичок.

У цьому напрямі є важливими різні інноваційні впровадження. Зокрема, це може бути створення тренінгових центрів, як базових навчально-методичних осередків спеціалізованої фахової підготовки. В Нанціональній академії внутрішніх справ це, наприклад, Центр підготовки миротворців сертифікований ООН. В Одеському державному університеті внутрішніх справ набирає ваги Центр підготовки фахівців для проведення фінансових розслідувань під егідою також ООН та ОБСЄ. Харківський національний університет внутрішніх справ має сталі напрацювання з підготовки висококласних фахівців з кібербезпеки.

Є гарний вислів: ми можемо стільки, скільки знаємо. Яким буде рівень професійної компетенції працівника поліції, таким буде і рівень безпеки в суспільстві. А звідси - і рівень довіри до поліції.

Новые обещания
FACEBOOK GROUP