Писаренко из НАЗК: маленький “посіпака” или большой “міньон”?

Алекс Шалайский, уже не в первый раз занимающийся расследованием деятельности занятных политических деятелей, обратил внимание на харизматичность поведения мелких чиновничьих прихвостней - пишет SKELET-info.

Таких официально именуют “помощниками” или “референтами”, а в народе давно окрестили “посіпаками” — в честь героев зарубежного мультфильма, маленьких зловредных помощников Главного Злодея. Впрочем, сам Шалайский уверяет, что им гораздо больше подходит прозвище “міньони”: несмотря на то, что оно имеет множество значений, блогер рекомендует его в значении “милашки”.

Но все же вернемся к НАЗК и “милашке” Писаренко. Алекс Шалайский обнаружил этого персонажа в блоге, который ведет Дарья Каленюк из Центра противодействия коррупции — там журналистка поделилась историей, связанной с нардепом Сергеем Лещенко. В частности, речь шла о том, что в НАЗК не придумали ничего лучшего, кроме как придраться к народному депутату за его гонорары, полученные за лекцию в Могилянке. По этой причине НАЗК решило вызвать пани Каленюк к себе “для дачи показаний по делу”. Разумеется, это требование было “малость” аморальным, поэтому журналистка никуда не пошла, а ведомство решилось на решительный шаг. На работу к Дарье Каленюк послали Александра Писаренко, который уведомил ее, что выпишет административный протокол “за неповиновение”. Сам факт, конечно же, смешон сам по себе — разумеется, зарвавшемуся “посіпаке” было объявлено следующее: “…ми письмово повідомили НАЗК, що готові надати всі документи, якщо нам надійде запит оформлений відповідно до закону і з підтвердженням повноважень Писаренка”.

На этом инцидент можно было бы считать законченным, если бы внимание Шалайского не привлекла лексика Писаренко: “Я би, чесно кажучи, не звернув на це увагу, якби не специфічна лексика службовця. Кожна його фраза у ФБ була настільки дивно сконструйована, що аж не вірилось, що це писала людина з вищою освітою: “Дарино, пишіть правду! Ми Вас чекаємо! Не знання закону не звільняє від відповідальності! Я приходив Вас побачити та запросити! Не відмовляйтеся від листів на пошті! Приємно було познайомитися!”. Удивление блогера увеличилось, когда он узнал, что высшее образование у писавшего — филологическое. Но это был не конец истории: параллельно Шалайский выяснил, что борец за осуждение Лещенко ранее был правой рукой небезызвестного Юры Енакиевского, а точнее, и.о. директора компании Госэкоинвест, печально известной своими размашистыми коррупционными действиями во времена президентства Януковича.

Именно Писаренко отвечал за тендер, “…на 30 млн гривень, в рамках якого Держекоінвест викинув основного конкурента, який пропонував зробити все за 10 млнгривень…”. Министр экологии, Андрей Мохнык, утверждал: “На той момент, коли проводили тендер, виконувачем обов’язків голови Держекоінвестагенства був Олександр Писаренко (Роман Марголич преребував на лікарняному). Сам тендер проводила директор ДП Держекоінвестагенства Тетяна Сербіна, яку у незаконний спосіб призначив Писаренко. За моїм втручанням 17 липня було звільнено першого заступника Коваля за порушення державної присяги, 20 серпня – Писаренка. Сербіну також було звільнено. Зараз вони судяться, і, нажаль, судова система, яка не є люстрованою, ухвалює рішення на їхню користь”.

Впрочем, впоследствии “…Суд не побачив правди у діях Кабінету Міністрів і відновив конституційне право на працю ураженого в правах Писаренка”.  Исходя из всего этого и прочей выясненной информации, Алекс Шалайский просто умиляется: ” Усе це так, тільки от, якщо опиратись лише на дії правохоронних органів – то в нас і сам Юра Єнакієвський – чистий, мов скупа чоловіча сльоза. А те, що шезло 20 мільйонів гривень – так у держави багато грошей. А ще чого не бракує державі – так це отих милих чиновників, які ревно виконують вказівки чергового керівника. Треба провести тендер? Проведем. А зараз боремось з корупцією Лещенка? Поборемось! Що ж до всіх інших людей у цьому світі, то вони ставляться до них розслаблено, з щирим гумором і філологічними вишуканостями. Так ніби лежать на м’якому дорогому дивані. Ну, і, скажіть – які ж це посіпаки? Справжні “милашки”!”.