На порозі історичної поразки. До чого веде гальмування реформ в Україні

2 Фев 2016 12:30

Навколо податкової реформи та нерозривно – так сталося, не в останюю чергу, завдяки зрозумілій позиції МВФ – пов’язаного із нею проекту бюджету на 2016 рік було зламано чимало списів.

Навколо податкової реформи та нерозривно – так сталося, не в останюю чергу, завдяки зрозумілій позиції МВФ – пов’язаного із нею проекту бюджету на 2016 рік було зламано чимало списів. Слід, утім, підкреслити таке – попри очевидний тиск зовнішніх обставин, така зв’язка (реформа-бюджет-зовнішній фактор) сама по собі містить системні вади.

Ба більше, з політичної точки зору показово, що консенсусу щодо реформи не дійшли навіть ключові партії коаліції, уряд та Президент. Принаймні, виникає таке враження – а це загалом погано, тому що питання податкової системи є наріжним каменем нового суспільного договору, який мусить бути укладено в результаті Революції Гідності, пише Главком

Обидва проекти, як урядовий, так і комітетський, не зачіпали, на жаль, суті жорстких протиріч, що ятрять українське суспільство. Часом виникає відчуття, що діючий політичний клас або не розуміє, або не бажає розуміти природи не того уявного та абстрактного українського суспільства та господарського дизайну, який відтворюється Укрстатом, а тієї реальності, в якій Україна існує щопринаймні з 2000-го року.

Приклад перший – до 7 мільйонів працездатних українців зайняті за кордоном, і їм потрібний не бюрократичний «захист» (новий прийнятий закон), а щоби їхні доходи було легалізовано, а держава залишила їх у спокої.

Ця група, разом із тією стратою, яку в нас колись називали спрощенцями, а в прихильній до підприємництва Грузії офіційно називають «мікробізнесом», разом із родинами – це більш як третина суспільства.

Ще третина – це пенсіонери.

Ще третина (узагальнюючи) – бюджетозалежні прошарки, частина найманих працівників і селяни (хоча із селянами чимало нюансів).

Усвідомлюючи, що це, мабуть, досить відмінна картина від тієї, що її бачить уряд у тисячах сторінок талмудів, які продукуються (за інерцією, або у власних інтересах) державною бюрократією – все-таки слід підкреслити, що (хай і дуже грубо) реалії приблизно так і виглядають.

Варіанти податкової реформи, які пропонувалися як урядом, так і парламентарями –абсолютно ігнорують інтереси першої вищезгаданої третини, а другій та третій групам гарантують якесь «присмеркове жевріння», виживання, і не більш того (до речі, державне пограбування літніх людей, що триває і в цьому році попри обіцянки – це взагалі щось аморальне).

Враховуючи фізичне знищення приблизно однієї п’ятої нашої економіки російським агресором, важкі умови угоди про реструктуризацію зовнішньої заборгованості та навіть суперечливий пріоритет – «наповнення бюджету» - чи не слід, усе-таки, розглянути концепції такого реформування податкової системи, яке було б спрямоване на довгострокову політику економічного зростання?

Не секрет, що великому бізнесу в Україні вигідна, апріорі, будь-яка з тих моделей, які обговорювалися (причин для такого стану речей багато).

Але, по-перше, чому би не визнати, що єдиний «соціальний податок» за останні шість років не тільки нічим себе не виправдав, і призвів лише до зростання бюрократії, яка його адмініструє?

По-друге, чому не зробити справжній крок назустріч «мікробізнесу» -- адже в 1999-2004 роках це сприяло природній «детінізації» 5 мільйонів фізичних осіб?

Лише ці два моменти – сьогодні вони навіть не обговорюються – могли би насправді змінитижалюгідний стан справ в економіці (хоча і не наступний день) та нарешті привернути до України увагу серйозних іноземних інвесторів.

Грузія, яка запровадила подібні правила 10 років тому – фактично цілком і досить безболісноліквідувала «тіньовий сектор», адже потреба в його існуванні просто зникла (не все, звісно, так ідеально, але в цьому випадку в тіні закономірно залишився лише криміналітет).

Сумно, але зрозуміло, що з низки внутрішніх і зовнішніх політичних причин – Україна і в 2016 році або залишить, із косметичними змінами, нинішній податковий кодекс, або прийме ще менш сприятливий для розвитку.

Це означатиме, що у найближчі роки нас чекає хіба що статистично помітне зростання (причому головним фактором його буде попит на українську сировину або його відсутність), довгостроково повільне збільшення номінальних доходів населення, закріплення латиноамериканської структури «політичної економії», незмінність рівня корупції та об’єму тіньової сфери, збільшення відтоку з країни ініціативних громадян.

Тобто – довгостроковий стан контрольованої стагнації, без будь-яких «чудес».

У найкращому випадку це прирікає Україну на так званий «молдавський» або північнобалканський (Болгарія та Румунія у 2005-12 рр.) сценарій у найближчій перспективі. Це коли популізм та корупція доводять суспільство до краю і доводиться швиденько робити все те, що підказує здоровий глузд, тільки в дуже скрутних умовах і під відлуння бруківочної канонади.

В тих обставинах, в яких сьогодні знаходиться наша країна, що (крім олігархічно-корупційних «інтересів») нам втрачати?

Що ще ми можемо втратити після потрійного (а з урахуванням інфляції та стагфляції -п’ятикратного! ) зменшення реальних доходів громадян?!

Шкода, але – як це переважно і буває – головною перешкодою на шляху прискореної трансформації України у динамічну економіку є лише і тільки дефіцит політичної волі її керівництва, його глибока недовіра до власного народу.

Така недовіра колись перетворюється на зворотнью недовіру з боку «широких народних мас».

Два роки тому про результат поступового нарощування такої недовіри дізнався законно обраний голова держави, представник «прогресивного» великого бізнесу. Його звали Віктором Януковичем.

Новые обещания
FACEBOOK GROUP