Сага о ПРАВОкаторе Павле Куненко

Життєпис нікчемних та підлих вчинків колишнього прокурорського, а згодом помічника головного редактора 'Сільських вістей' з правових питань Павла Григоровича Куненка

 Випадково наткнувся в Інтернеті на статтю 'Отомсти за Гонту и Зализняка!' (http://pavlokunenko.com/отомсти-за-гонту-и-зализняка-2/). Виявилось, що її автор - мій земляк Павло Куненко. Подібного печерного 'патріотизму' я ще не зустрічав. Мене це так зачепило, що вирішив провести своєрідне журналістське дослідження. З офіційних джерел вдалося дізнатися не багато. Зупинився в цьому напрямку на одному: Куненко Павло Григорович, 14.08.1943 року народження, уродженець села Погарщина, Лохвицького району, Полтавської області. Всю іншу інформацію доводилося збирати конфіденційно.

 Як син НКВСівського сексота теж став стукачем

 Отже Павло Куненко народився у селі на Полтавщині під час війни - 14 вересня 1943 року. Тобто його мати завагітніла у грудні 1942 року. Тобто на окупованій гітлерівцями території.На запитання - від кого завагітніла? - відповідь отримав без проблем: від свого законного чоловіка. А от чому він (нащадок 'гордых гайдамак' як пише нині його син Павло у своїй статті) у важкому і буремному 1942-му перебував біля жіночої спідниці, коли всі проливали кров за рідну землю? - питання цікаве. А відповідь мене приголомшила - Григорій Куненко був поліцаєм(!?)

Коли повернулася радянська армія, батько Павла переховувався два роки у лісі. Мати загуляла та вдруге завагітніла від сусіда. Дружина старого ловеласа викрила перелюбників і зчинила галас на увесь район.Коли ж і Григорію про це розповіли, то у приступі ревнощі повернувся до домівки й зарубав дружину-зрадницю сокирою. А сам подався до обласного відділку НКВС і здався на милість влади.

Шкандаль набув такого розголосу, що чекісти забули навіть про поліцейські 'звитяги' Г. Куненка і трибунал йому як убивці дав 10 років таборів і 15 поселення у Сибіру. Підступна й зрадницька сутність Григорія і там стала йому в нагоді. НКВСівці швидко завербували нещодавнього фашистського прихвосня своїм стукачем. Новоспечений сексот отримав кликуху Сорока.

А тим часом підростав малий Павлусь і мріяв стати агрономом. Але місцеве МГБ-КДБ за 'заслуги' батька перед органами направило його до юридичного інституту, зробивши згодом з нього слухняну потвору і таємного провокатора. Кажуть, улюбленим книжковим героєм піонера Павлуші Куненка був його тезка Павлік Морозов. Тож як і батько у Сибіру, Павлик регулярно і натхненно стукав на своїх товаришів-студентів, писав доноси на сусідів та колег. З часом, отримавши фах юриста, азарт мисливця-убивці людських долей так захопив його, що Павло почав фабрикувати справи навіть на своїх начальників.А підлеглі П.Куненка панічно боялись свого шеф-нелюда.

 'Навариста' прокурорська справа в Афганістані

 Любить Павло Куненко похизуватися у своїх спогадах про справу, яка була в його провадженні під час війни в Афганістані. В цю країну він поїхав заробити гроші на 'жигуля'. Коштів вистачило не лише на машину. Окрім заробітку військового прокурора, мав Павло Григорович ще й інший зиск.

Уже давно не секрет, що військові начальники різних рангів (особливо тилових, інтендантсько-технічних підрозділів) хто як міг крав і розпродував все, що користувалося попитом в цій країні. Наприклад, один з командирів технічної частини крав бензин -це один з найбільш розповсюджених видів 'заробляння' поряд з розпродажем зброї, набоїв та військового спорядження. Крадений бензин міняли на килими та радіотехніку, а техніку та побутові речі - на чеки. Чеки згодом везли в СРСР та продавали один до 5 радянських рублів або 1 за 1 за тверду валюту отоварювали у 'Берізці' чи 'Каштані' (валютних магазинах). Жили, пили, гуляли і 'баб мали'.

Але прокурор Куненко сфабрикував і посадив бідагу за те, що той начебто розстрілював мирних жителів. Насправді ж єдина провина чолов'яги полягала в тому, що не хотів ділитись з цивільним прокурорчиком. Той факт, що він не вмів навіть стріляти, бо був також мобілізований з числа цивільних господарників, ніскільки не брався до уваги П. Куненком. Головне те, що він досяг своєї мети - відтоді усі, хто займався подібним 'промислом', покірливо віддавали прокурору частку виручки від краденого.

А втім П.Куненко при кожній нагоді любить побазікати як він 'боровся із військовими злочинцями':

- Вопрос этот касается моей чести и достоинства. Без бахвальства и патетики скажу: в моей жизни были примеры и потруднее. В свое время я исполнял обязанности военного прокурора в Афганистане. Однажды командир советского полка в боевой операции захватил группу афганцев, которые принимали участие в боевых действиях против нас. В трудных условиях горного Бадахшана (это 1500 метров над уровнем моря) я был единственным прокурором с единственным советским полком.

Там я оказался чужим среди своих. Командир полка у 11-ти пленных афганцев во время допроса отрезал уши, носы и половые органы. Расстрелял их, а трупы бросил в горную речку Кокча. Получив об этом информацию, я возбудил уголовное дело. В течение месяца его расследовал.

Долго не мог выйти в эфир, чтобы связаться с руководством. Из-за густого тумана туда не могли добраться даже вертолеты. Положение было ужасным. Изоляция полнейшая. Я занял в клубе круговую оборону, взяв на подмогу доверенных мне солдат. Они помогали мне в бытовых вопросах. В такой ситуации и расследовал дело.

Вскоре на заседании военного совета ТуркВО меня объявили не 'советским человеком', т.к. возбудил уголовное дело против своего командира полка и дал пищу для западных средств массовой информации.

Нелегко было выдержать, но выстоял. Уже нет тех маршалов, которые по своему усмотрению распоряжались судьбами человеческими, нет Союза. А я продолжаю работать. Признаюсь, в Харькове выполнять свои обязанности не легче. В Афганистане знал, где фронт и фланги, где друг, а где враг. Теперь постоянно оглядываюсь вокруг себя, чтобы определить - моя ли тень следует за мной?

 Харківський етап кар'єри: пиячив, конфліктував, провокував скандали...

 У середині 90-х років минулого століття, перебуваючи на посаді першого заступника прокурора Харківської області, Павло Куненко удосконалив свої попередньо виявлені 'здібності' в якості стукача і вимагача хабарів. Тепер він відзначився уже як запеклий провокатор і скандаліст.

 Несумірні з його можливостями амбіції щодо подальшого просування по кар'єрних сходинках штовхали Павла Куненка на будь-які засоби для досягнення мети. Він добре засвоїв совдепівський менталітет співгромадян, у яких (з огляду на тогочасне становище безпросвітної реальності) ще більше загострилося почуття, чітко орієнтоване на двоїсте сприйняття скандальної інформації. Тобто, якщо високопоставлена особа стверджує про 'біле', обиватель сприймає це не інакше як 'чорне'. І навпаки.

Саме від цього 'навпаки' і почав 'танцювати' наш 'геройський' прокурорчик. Він зметикував: аби йому повірили люди - треба, щоб начальство і провладні ЗМІ почали його лаяти. Перш за все, Павло Куненко вирішив створити собі імідж такого собі народного захисника, хотів показати себе в очах спільноти як борець за зневажені права людей. Найшвидшим шляхом проявити себе у цій якості 'потомок гайдамакского сотника Куненко, участника Колиивщины, когда в Умани и по Украине вырезали поляков-землевладельцев, а особенно в жидов-кровопийцев' (Див. 'Отомсти за Гонту и Зализняка!') вирішив 'наїхати' на деяких представників місцевої влади і силових структур Харківщини, які, звичайно, були далеко не безгрішні, про що не міг не знати заступник прокурора області.

Але оскільки він розумів, що за собою мав теж чимало грішків (п'яний за рулем і провокування ДТП - найменші з них), тому лобова атака призведе його до швидкої поразки. Але раптом для задуму П. Куненка трапилася слушна нагода - одна з місцевих газет опублікувала критичну статтю 'Прокурори, як дружина Цезаря, повинні бути вище підозр'. Це видання в особі харківського обласного прокурора Дмитра Бесіди звинуватило у корупційних діяннях всю цю правоохоронну структуру.

І перший заступник того самого Д. Бесіди прийняв виклик недоброзичливців, аби 'постояти за честь прокурорського мундиру'. Залучивши на свою сторону більш-менш незалежні ЗМІ, Павло Куненко почав діяти. Ні, читач помиляється, коли думає, що Павло Григорович кинувся поновлювати зневажені права 'сірих та убогих' - так званих пересічних громадян Харкова та області. 'Народний месник' з прокурорськими повноваженнями, розробивши багатоходову комбінацію, вирішив підшукати такий варіант, аби жертвами корупційних провладних кланів стали відомі, знакові люди міста і області. Тож першою кандидатурою для 'захисту від свавілля харківського правосуддя' П.Куненко обрав очільника обласного фонду державного майна Гришана Ю.П., проти якого управління МВС України в Харківській області порушило кримінальну справу за фактом отримання хабарів і зловживань службовим становищем.

Перший заступник прокурора області Павло Куненко, в обов'язки котрого входив контроль за законністю розслідування кожної кримінальної справи, виставив вимогу, аби справу передали до облпрокуратури. І через 10 діб після того, як УВС порушило кримінальне провадження за фактом отримання хабарів і зловживань службовим становищем посадових осіб обласного фонду державного майна, справу було передано підлеглим П.Куненка. Згодом, даючи виправдовувальне інтерв'ю для 'прикормленої' прокуратурою газети (по тексту видно, з якою холопською підлесливістю, в стилі 'чего изволите', ставилися запитання до співрозмовника), він з цього приводу сказав: 'Я вивчив його і переконався - звинувачувати в хабарництві Гришана немає ніяких підстав'. Тобто у справі про хабарництво, розслідуванням якої займався цілий підрозділ міліції протягом тривалого часу, пан Куненко один розібрався за пару днів і визнав підозрілого невинним! Таке 'диво', як повелося в українських реаліях, трапляється лише за умови отримання хабара.

Але прокурора піймати на хабарі дуже важко, хіба що запідозрити можна, що й зробили в облдержадміністрації відповідальні працівники, які опікувалися правоохоронними структурами Харківщини. І, як писали тоді місцеві газети, 'вибухнув небувалий скандал між гілками правоохоронних органів Харківської області. Перший заступник прокурора області П. Куненко в одному зі своїх інтерв'ю звинуватив заступника глави облдержадміністрації, куратора і координатора дій правоохоронних органів Харківщини С. М. Стороженка і начальника управління Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області В. М. Музику в тому, що вони, м'яко кажучи, вельми 'зацікавилися' справою академіка директора ФТІНТа В. В. Єременка, атакож питанням розслідування діяльності регіонального відділення фонду держмайна, зокрема, пред'явленням йому звинувачень у хабарництві'.

С. М. Стороженко ж зі свого боку давав ясно зрозуміти, хто зацікавлений у роздуванні пристрастей. Він стверджує, посилаючись на наявні докази, що академіка Єременка відповідним чином 'обробляли' в обласній прокуратурі. Словом, розпочалася інформаційна війна у провладному серпентарії. І нехай би вони взаємознищували один одного, щоб, як співав Володимир Висоцький, 'Билась нечисть грудью в груди и друг друга извела'.

Але ж 'нечиста' на ім'я Павло Куненко умовив написати заяву про злочин вельми шановану в Україні та далеко за її межами - директора Харківського фізико-технічного інституту низьких температур Віктора Валентиновича Єременка, академіка Національної академії наук, дійсного члена Нью-Йоркської академії наук, а потім покинув його один на один з такими ж 'охоронцями права' як і сам. В. Єременко заради свого учня послухав ПРАВОкатора Куненка і звернувся із заявою з приводу вимагання у нього грошей з боку рекетирів, хоча з того моменту минуло вже 8 місяців (?!). Врешті-решт, ця великомасштабна провокація, в процесі якої був використаний академік Єременко та один з його талановитих учнів, завершилася тим, що прокурора області й безпосереднього начальника нашого 'народного месника' - Дмитра Бесіду перевели на посаду прокурора 'Укрзалізниці' (згодом і сам нікчема Павло Куненко там опинився).

Щодо В. В. Єременка, то за розпорядженням президента Кучми з Києва приїжджала комісія і захистила академіка від запопадливих харківських 'борців' з корупцією. Відносно його учня, наводимо слова самого вченого: 'Справою Бібіка займалася СБУ по Харківській області за невпинної уваги з боку С. Стороженка. Суд вершив суддя - особистість незначна,залежна від начальства і від алкоголю. Його рішення - позбавлення волі строком на 6 років! Оскарживши це рішення Саша Бібик домігся перегляду справи. Суддя Орлова, жінка мужня, відправила справу на дослідування, яке, однак, майстерно затягувалося клевретами Стороженка. Проте, врешті-решт, завдяки Харківській організації захисту прав людини і запиту народного депутата О. Бандурки на ім'я генерального прокурора, Саша вийшов на свободу'.

Зазнавши кар'єрної невдачі, почав викривати

'неслов'янське походження' очільників Харківщини

Але Павло Куненко діяв так бездарно і тупо (як у Афгані), лише в якості юриста. А от провокаторські здібності - як от організація наклепницьких публікацій, підготовки листівок з поіменним списком 'харківської мафії' тощо - Павло Григорович виявив неабиякі. До організація 'Трибунал ЧК' - неважко здогадатися про ідейного натхненника цієї організації в особі сина чекістсько-енкевеесівського сексота.

 Що цікаво, у Харкові тоді працювала київська бригада, протягом тижня вишукуючи підтвердження написаного в цій листівці. Нічого не знайшла. Однак, чому обласна прокуратура в тому випадку ніяк не зреагувала? Адже, логічно міркуючи, не важко дійти висновку: значить в місті все ж існував 'Трибунал ЧК', якщо за його 'сигналами' приїжджає бригада з Києва, а прокуратура з цього приводу мовчить?

А тому й мовчала, що Куненкові було ще не на часі заявляти про свою причетність до 'справи його життя' - щоб закликати до знищення (Див. http://pavlokunenko.com) 'масальських, стороженків' та їхніх одноплемінників, 'кто виноват во всех моих жизненных неудачах'. Особливу пікантність тому харківському скандалу середини 90-х років надає питання, 'неслов'янського походження' деяких високопоставлених людей, що фігурують у листівках. Їх автори були вкрай стурбовані наявністю якоїсь 'Єврейської ради міста' тощо в тому ж дусі...

 Перейматися заклопотаністю 'жидівським' питанням Павло Куненко почав в ідеологічному супроводі харківського єврея-вихреста Едуарда Ходоса - голови єврейської реформістської громади Харкова. Біографи пишуть, що особистість Ходоса є найяскравішим прикладом внутрієврейської конфронтації. Він разом з махровими юдофобами на всі застави проклинає сіонізм й іудаїзм. Ходос опублікував книги-памфлети 'Чи потрібен Україні месія з Брукліна?', 'Влада перевертнів', 'Пришестя Іуди', 'Єврейський синдром' і 'Моя боротьба'. Він же в 1996 році почав випуск газети 'Тихий жах', де повідомляв про прагнення єврейських ортодоксів захопити владу над Україною. Ходос друкує ці 'майн-кампф' за свій рахунок, роздаючи книги безкоштовно жителям Харкова біля входів у метро.

(http://gazeta.rjews.net/Lib/briman/021024-briman.shtml)

 Ідея 'єврейського фашизму' Ходоса - дороговказ для Куненка

 Наприкінці 1960-х років був засуджений за крадіжку майбутній барон Едуард Ходос (цей титул він згодом отримав від якогось великого князя 'за внесок у відродження України' - начебто Ходос багато років веде з хасидами Хабаду війну на моральне знищення). Але після часткової відсидки судимість з нього було знято.

Згодом, розжившись грошенятами, Ходос брав участь у реституції хоральної синагоги - справжнього шедевра архітектури. Створивши і очоливши реформістську громаду, Ходос зайняв другий поверх синагоги - на першому влаштувалися хабадники на чолі з равом Мойше Москович. Дві громади люто ворогували, а преса України давилась від сміху з приводу 'іудейських воєн'. Врешті-решт Хабад переміг, а викинутий із синагоги Ходос вибухнув вулканом ненависті. Таким чином у юдофобів України з'явився могутній союзник - єврей, який вкладає в боротьбу з іудейською традицією і сіонізмом всю енергетику душі та власного гаманця.

Як уже зазначалось тут же у Харкові в тих же роках (у другій половині 90-х) зазнав 'гонінь та переслідувань' з боку керівництва облдержадміністрації єврейської національності і перший заступник прокурора області Павло Куненко. На відміну від свого шефа-прокурора він дуже перейнявся ненавистю і злобою до 'всього жидівського племені'. І два ненависники зустріли один одного. Причому для Куненка знайомство з Ходосом було життєво визначальним в його подальшій біографії.

 Але, кровно образившись на губернатора Харківщини Масельського та його заступника Стороженка, він у своїй люті не врахував того, що і академік Віктор Валентинович Єременко також за національністю був євреєм. А втім, можливо, робив усе цілком свідомо, адже Куненко вже використав цього заслуженого і знаного у світі науковця в своїх підлих і ницих цілях, тож можна було й не зважати, що завдав уже літній людині душевного болю. Тож подалі від куненків та стороженків академік Єременко та кілька його найталановитіших наукових послідовників виїхали на постійне місце проживання і роботи до США, хоча могли і хотіли ще немало користі принести своїй Батьківщині.

А тим часом Павло Куненко захопився антиєврейською 'творчістю' свого кумира і наставника у 'боротьбі зі світовим жидівством'. Він жадібно і вперто почав студіювати все, що потрапляло йому під руку написане Едуардом Ходосом. Особливо запали в душу екс-першого заступника прокурора Харківської області такі слова у одному з виступів його ідейного наставника: 'Так, це я - єврей Едуард Ходос, вже 14 років очолюю громаду харківських євреїв, викликаю вогонь на себе і в відкриту кажу про єврейський фашизм, до боротьби з яким я і закликав Міжнародний антифашистський комітет у своєму' Відкритому листі'.

Саме такий стиль - показово зухвалий - Куненко взяв на озброєння у своїй боротьбі зі світовим єврейством.

Після поразки у протистоянні з високопосадовцями Харківської облдержадміністрації Павло Куненко переїздить до Києва. Його провокаторські здібності ще цінують у спецслужбах на пострадянському просторі, тому Павло Григорович деякий час працює в Генпрокуратурі, а згодом переводиться до прокуратури 'Укрзалізниці', яку на той час уже очолював його харківський керівник Дмитро Бесіда. До речі, П.Куненко, залишивши за собою квартиру у Харкові, отримав двокімнатну квартиру в столиці (нині він зареєстрований: м. Київ, проспект Бажана, 5, квартира 64, а фактично мешкає: м. Київ, вулиця Гришка, 10, квартира 72). Проживає він у трьохповерховому будинку в Бориспільському районі, який купив за кошти від продажу шикарних харківських облпрокурорівських апартаментів.

 Чи не у найосновнішій своїй праці - трилогії 'Єврейський синдром' - голова єврейської громади Харкова і Харківської області Едуарда Ходос виклав свою теорію Трьох Хазар - про іудейське свавілля в слов'янському світі (читай у всьому світі). Тут же єврейський барон дає аналіз знаменитих 'Протоколів сіонських мудреців' і (як сам вважає) переконливо доводить іудейське авторство цього документа, за яким вони діють ось уже 200 років у нашому світі: творять криваві революції на шкоду народам, зіштовхують народи у винищувальних війнах, здійснюють мерзенні перевороти, творять інші свої ритуальні жорстокості...

 'Рятівник слов'янських душ' Куненко міняє кваліфікацію - з прокурора на журналіста...

 На маячні про 'ритуальні вбивства дітей жидами' Павло Куненко вибудовує свою стратегію боротьби зі світовим єврейством як вселенським злом. У статті 'Покаяння перед слов'янским народом за своє боягузтво і благання про прощення Господа в Царство Небесне за невинні гріхи' (http://pavlokunenko.com/2013/10/11/) він, зокрема, пише:

'Участились исчезновения детей, но мне, как работнику прокуратуры, известны все факты, а не те, что разрешают сливать для СМИ. Трупы деток находят, и они - жертвы ритуальных убийств в определенное время года - только факты, свидетельствующие об исчезновении славянских деток и даже взрослых людей, сначала в местах компактного проживания иудеев, а потом уже и без привязки к местности, прежде всего в конце зимы, каждого года количество исчезнувших детей, ушедших из дома и не вернувшихся, потрясающе возрастала, и я подумал установить причинно-следственную связь между фактами исчезновения и конкретным периодом года, и связать с религиозными праздниками иудеев.

Сопоставив имеющиеся факты, я был потрясен ужасающей правдой реального исчезновения славян в результате иудейского сговора для уничтожения нашего государства и подменой его новой Хазарией с центром в Умани! Украинец, россиянин и белорус: встань с колен!

Последней каплей, переполнившей мое терпение, явилось ужасающее убийство 2 сентября 2013 года, накануне иудейского нового года 4 сентября в Алчевске Луганской области невинной славянской 14-летней школьницы Людмилы Березиной, жуткие подробности ритуального убийства которой утаивает коррумпированные сотрудники МВД и прокуратуры! Наших милиционеров и прокуроров и всю власть подкупили иудеи, и за грязную бумажку они будут молчать и подтасовывать факты, чтобы выгородить иудеев-убийц, поощряя их на все более массовые и ужасные убийства невинных детей!'

 Все, що горе-прокурор пише про 'сопоставление фактов', які начебто йому 'известны', є взята з Інтернету або газет кримінальна хроніка. Що характерно, інформацію про конкретну особу, подану наприкінці цитати, Куненко наводить саме 'со слитой следователем для СМИ'. Єдине, над чим він потрудився, це пошук у великому масиві подібних кримінальних новин саме ту, яка б відповідала умовам його антиєврейського 'умозаключения' - за датою і місцем скоєння злочину та більш-менш підходящими віковими та статевими параметрами. Щоправда, Алчевськ Луганської області - географічно не зовсім вдалий вибір, але іншого підходящого випадку того дня не трапилося. Усі інші 'пропавшие дети' існують хіба що у хворій уяві пана Куненка.

Зате все інше у наведеній тираді 'рятівника слов'янських душ' відповідає логіці (якщо це поняття взагалі можна застосувати до 'творчості' юриста-антисеміта) і настановам його учителя Едуарда Ходоса.

Перехід із ГПУ до залізничної прокуратури був для П.Куненка вимушеним. Та він ніскільки з цього приводу не жалкував, адже отримав нове призначення від своїх давніх босів по лінії НКВС-КДБ-ФСБ. Так-так, саме ідеологічний підрозділ спецслужби сусідньої країни визначив його подальшу долю. Тепер за межами Генпрокуратури Куненко мав більше можливості й часу, аби бути безпосереднім організатором провокацій. Він створив у столиці таємне товариство з колишніх прокурорів, аби розпалювати ворожнечу проти українських громадян єврейського походження. Але згодом, коли діяльність цієї антисемітської групи стала помітною, прокурор 'Укрзалізниці' та його колишній начальник ще по Харківщині не забажав ризикувати з огляду на антисемітську діяльність Павла Григоровича.

Але на той час для нього уже була запланована нова роль у Києві - стати ідеологічним провокатором. Для цього Куненка влаштовують працювати помічником з юридичних питань головного редактора газети 'Сільські вісті' - ведучого паперового рупора на українське село. Оскільки селяни в Україні є найбільш толерантними у взаємостосунках з євреями, то завдання для Куненка було цілком конкретне - розпалювати вороже ставлення до людей цієї нації. Аби підсилити його бажання займатися цим наполегливо і з 'творчим вогником', до зарплати у газеті і пенсії, яку він уже почав отримувати, боси з-за північно-східного бугра щомісяця робили йому додаточок по 500 баксів.

Таким чином, 'рятівник слов'янських душ' Куненко поміняв свою кваліфікацію - перейшов з прокурорського поля діяльності на журналістське...

 'Підстава' професора Яременка з його публікацією у 'Сільських вістях'

 Нагадаємо, що майже однофамільця київського професора - академіка Віктора Валентиновича Єременка - наш 'герой' добряче підставив під кримінальний удар, будучи першим заступником прокурора області у Харкові.

Тепер жертвою ідеологічного провокатора Куненка став професор Василь Васильович Яременко, родом із братньої Білорусі, філолог за освітою і науковими ступенями. Він написав статтю про історичний зріз єврейсько-українських відносин, але Куненко і газета 'Сільські вісті' (яку, подейкують, підтримував колишній міський голова Одеси єврей Едуард Гурвіц?!) зробили таку провокацію, що отримала розголос по всьому світу. В Україні розпочалися і роками тривають судові тяжби, що і ставилося за мету Павлом Григоровичем та його закордонними босами.

Статтю професора Якименка стараннями Павла Куненка у газеті так подали, що згодом Вадим Рабінович, президент Єврейської общини України писав в одному зі своїх видань: 'Я впевнений, що багатьох з вас шокують цитати, які до цього дня ми намагалися не тиражувати. Я сподіваюся, що всі захисники 'переслідуваної опозиційної преси', прочитавши ці матеріали, знайдуть у собі мужність ніколи більше не створювати 'комітети з захисту' ОСЬ ЦЬОГО. Як доказ своїх слів я приведу цитати з різних опусів сучасних фашистів. А почати хочу з професора Яременка, через 'нешкідливі' висловлювання котрого 'судять опозиційну газету' (http://khpg.org.ua/index.php?id=1089108579).

Наведемо й ми лише декілька цитат, які ідеологічним провокатором Куненком змінили суть статті начебто для того, аби 'все було більш зрозуміло й дохідливо для пересічних українців'.

'Євреїв вбивали за Хмельницького тому, що вони були п'явками соціальними: корчмарі, орендарі, прикажчики, лихварі - це соціальні становища євреїв в Україні. Євреї ніколи не горнулися в Україні до тих сил, що боролися за національне й соціальне визволення, вони завжди (і сьогодні!), за невеликим винятком, з тими силами, що, 'делікатно' кажучи, не бажають добра Україні...'.

'Верховна Рада, на догоду єврейському лобі, викреслила з паспорта відмітку про національність...'.

'У 30-х роках все українське золото, золото громади, що від прадідів передавалося у спадок, опинилося через Торгсини, організовані євреями, в кишенях спритних євреїв, бо спровокований євреями в Україні голод вивертав найглибші кишені, відкривав найпотаємніші схованки'.

'...хочу знати, хто продав півмільйона моїх одноплемінниць у світові борделі, хочу знати національний склад Верховної Ради, хочу знати, в чиїх руках ринки України (від Петрівки в Києві до Балашовки в Харькові), хто керує телеканалами на українському телебаченні, хто керує банками України, хто керує 'прихватизованими' стратегічними підприємствами, - перевірити офіційні дані незалежними комісіями, - і тоді відпаде чи постане на повен зріст проблема національної безпеки, загроза їй з боку єврейського елементу'.

'Звісно, в Україні є багато 'ожидовілих'. Ще в Київській Русі їх називали 'жидовствующими', навіть мали свого єпископа Луку Жидягу. Яскравим прикладом цієї публіки для мене стала пані Скорик. Але їх багато, та на їхній істеричний вереск зважати не слід'.

'Преса б'є тривогу, що жидівські гроші в Україні працюють на обездуховлення української молоді, її зомбування'.

'...У фашистських військах СС служили десятки тисяч євреїв з усієї Європи, вони відзначались особливою жорстокістю в розправах над радянськими євреями'.

'...Якщо по правді, то українські поліцаї стояли, а вели ж у Бабин Яр поліцаї-євреї. А їх же служило у Гітлера 15 тисяч!'.

 Провокація проти професора Василя Яременка дозволила створити в Україні штучне судилище з нічого. А паплюження Антифашістького комітету знищувало імідж газети 'Сільські вісті'.

 Така тактика цілком відповідає методології 'нашого' провокатора. Створити з ніщо сенсацію і виставити себе жертвою. Спровокувати позов до суду, який буде не доведенний за неможливістю, бо провокатор буде відхрещуватися.

Куненко всіх, у тому числі й Василя Якименка, заспокоював, мовляв, все перевірено на особистому прикладі.

І дійсно, в уже згадуваній статті (http://pavlokunenko.com/2013/10/11/) він пише:

'Куненко Павел Григорьевич, 14 августа 1943 г. р., живу в г. Киеве по адресу ул. Гришка, 10 кв. 72, прописан в г. Киев, проспект Бажана 5, кв.64, имею автомобиль красного цвета ВАЗ-2106, 1987 г/в, госномер И8482КИ, владею карабином 'Сайга' № 1013877, купленный в 1996 г. для самозащиты от агентов МОССАД, совместно с моими единомышленниками Васылем Яременко и Георгием Щекиным, которые разделяют мои взгляды и всегда защитят меня и наше дело от грязных лап мирового жидо-сионизма!

В день своего 70-летия меня как молния озарила: я все понял! Сколько мне жизни осталось - не боюсь и не могу молчать, мне на все плевать, хочу остаться в памяти народной как новый Гонта и Железняк! Плевать на все купленные суды! Я опытный юрист и смогу ответить любому судье-аферисту по закону! Оценочные суждения не подлежат рассмотрению в суде! Я чист перед законом! Славяне, берите пример с меня! Распространите в интернете и с помощью листовок мой материал! Отказывайтесь от всего! И Вас никто и никогда не засудит! И не осудит!'

Павло КУНЕНКО, старший радник юстиції - такий підпис він ставив під статтями чи консультаціями-відповідями для читачів.

А взагалі-то тактика провокатора Куненка працює так. Створює прецедент, позивається до євреїв, що вони його підставили. Його син-адвокат - випускник Харьківської юридичної академії - виступає захисником. Пише заяву до прокуратури, просят знайти винних, тобто правники-шахраї йдуть у наступ. Павло Куненко від усього відхрещується, щоб потім знову робити свою чорну справу...

А під час досудового розслідування після заяв ображених позивачів справа проходить за сценарієм того ж таки Куненка:

- Ви це писали?

- Ні ми це не писали.

- Давайте розглянемо справу.

Але по зустрічній заяві Куненка суд закриває справу, бо Павло Григорович вважає, що той же, наприклад, 'Антифашістський комітет', як організація не зареєстрована згідно з чиним законодавством(!?)

Таким чином, 'Антифашисткий комітет' залишився не захищеним від шахраїв. Постраждав імідж газети, імідж професора Яременка. Зате виграв провокатор Павло Куненко!

Хоча, власне, юридично величезну допомогу і прикриття виконує його син, адвокат Сергій Куненко - провідний спеціаліст правничої компанії 'Юридичне Бюро Рижого'. До речі, і організована цією шайкою провокаторів у 2010 році серія брехливих статей про дітей, нібито постраждалих у ритуальних вбивствах, мала великий негативний резонанс для України. І знову ж синок-адвокат, так би мовити, із власної шкіри вилазив, але прикрив тата-антисеміта. Тож і суд у 2003 році з приводу публікацій у газеті 'Сільські вісті' виявився блефом. Оскільки громадськість так і не зрозуміла, чому батько із сином знову вийшли 'сухими з води'.

За це він щомісяця отримує $500 додаточку до пенсії. Син-адвокат 2 тисячі і більше доларів, та свято вірить що його і батька нацистсько-поліціянтська справа буде жити, що на їхній вік вистачить. Так і начебто чується, як з їхніх уст виривається коротке і бридке зіг-привітання 'Хайль!'

Тю, хай тобі грець! І треба ж таке примаритися...

 Бела КУК