Чим шапки Януковича схожі на монітори Луцького?

26 Мар 2016 11:55

«Покращення» біографії: екс-депутат від Партії регіонів, кум Табачника і донедавна перший проректор Національного авіаційного університету приховує свою судимість.

Максим Луцький – помітний «державний діяч» епохи Януковича. Завдяки особистим зв»язкам пробрався у список БЮТ у 2006 році, проте невдовзі змінив політичну орієнтацію і у вигляді «тушки» перебрався до фракції Партії регіонів. До парламенту наступного скликання обирався вже від ПР. Користуючись товариськими стосунками з Дмитром Табачником, отримав посаду заступника голови парламентського комітету з освіти та науки. І «хлібне» місце голови Спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації. Потім очолював Солом»янську райдержадміністрацію Києва.

Всю дорогу Максим Луцький не випускав з рук кермо Національного авіаційного університету: з 2008 по 2015 рік був проректором та першим проректором цього вишу.

Сьогодні він через суди намагається поновитися на посаді в НАУ. А тим часом прокуратура міста Києва розслідує справу про масштабні зловживання в університеті, до яких безпосередньо причетний колишній проректор-«регіонал».

У біографії Максима Луцького вже була одна кримінальна історія, про яку він воліє не згадувати, ба більше того – публічно заявляє, що ніколи не притягувався до кримінального покарання і не був засудженим. Проте ось факт – постанова Московського районного суду Києва від 8 лютого 1995 р., згідно з якою Луцького Максима Георгійовича, 1976 р. н., засуджено за ст. 213 ч.3 КК УРСР (тоді діяв старий Кримінальний кодекс, ще радянських часів – Авт.) на два роки позбавлення волі в колонії для осіб, які вчинили умисні злочини. Суд також зобов»язав сплатити штраф у розмірі 330 тис. карбованців. (Сім»ю юного Луцького розмір штрафу не розорив. У країні вирувала гіперінфляція, і курс долара до карбованця, про що нагадують і матеріали слідства, становив 1: 26 000. Тобто суд «впаяв» штраф Луцькому в якихось 13 доларів).

Відтак Максим Луцький чотири місяці просидів у Лук»янівському СІЗО.

 Спроби опротестувати рішення районного суду не мали великого успіху. 29 травня того ж 1995 року  Київський міський суд визнав, що висновки попереднього суду «про винуватість Луцького підтверджуються зібраними у справі доказами і його дії кваліфіковано правильно». Проте Київський міський суд постановив пом»якшити міру покарання і, врахувавши «позитивні характеристики з місця навчання», а також те, що злочин було скоєно, коли підсудний був неповнолітнім, відстрочив виконання вироку на два роки. Суд зобов»язав Луцького «не змінювати місця проживання без згоди органів внутрішніх справ і періодично з»являтися для реєстрації в органи внутрішніх справ».

Йдеться не про невинний злочин «по малолєтству». Це дещо крутіше за шапку, стягнуту юним Януковичем з голови необачного перехожого. Адже, судячи з матеріалів справи, у 1993 році Луцький діяв не імпульсивно, а у змові з шайкою квартирних крадіїв і потім збував крадене, в даному випадку – монітор «Соні тринітрон». Якщо тобі, читачу, вистачить терпіння розібрати каракулі тогочасного судового діловодства, то ти зможеш відкрити і деякі моральні аспекти нашого «героя», наприклад, те, з якою настирливістю він шантажував безпосереднього крадія та його матір.

Щодо злощасного монітора, то його, як встановило слідство, Луцький продав одній київській фірмі за 150 доларів. Кругленька сума, як на ті часи, коли середня зарплатня українця складала еквівалент приблизно 15 доларів.

……………….

Ця оборудка відбулася восени 1993 року, коли Луцькому ще не виповнилося 18 років. А до суду справа дійшла на початку 1995-го. На той час Луцький вчився в Київському політехнічному інституті. Отака в нього вийшла «академвідпустка» за гратами.

Відразу потому, як пролунав судовий вирок про відстрочку відбуття покарання, горе-студент, порушивши припис суду, зник з країни на цілий рік. В офіційній біографії це подано як «стажування в Німеччині за перемогу в конкурсі Асоціації технічних університетів світу». Вочевидь, в цьому допоміг авторитетний батько Луцького – професор тієї ж Київської політехніки. Коли Максим повернувся в Україну, справу вже якось «зам»яли».

Проте в офіційній біографії проректора, двічі депутата Верховної Ради, голови райдержадміністрації ця обставина не згадана - все гладко: вступив на факультет інформатики та обчислювальної техніки КПІ 1992 року, закінчив 1998 року. Йдучи назустріч проханням свого колеги, керівництво КПІ закрило очі на факт судимості його сина – диплом М.Луцькому намалювали чистим, без часових розривів. Проте однокурсники пам»ятають, що Луцький зник на добрих півтора року зі студентської аудиторії.

«Я не знаю обставин тієї справи, але всі на потоці говорили, що Максимчик «потрапив під статтю». Вже тоді в нього була репутація такого собі ділка, фарцовщика», - говорить Марина Володіна, однокурсниця Луцького, а нині викладачка одного зі столичних вишів. Жінка настільки освідомлена про характер Максима Георгійовича, що перестрашено просила в жодному разі не називати її справжнього прізвища. Утім, вона ж не одна; студентське середовище дуже комунікабельне, всі на курсі знають, хто ходить на пари, хто взяв академіку, хто чим заробляє на життя…

………..

Однак сам Луцький рішуче заперечує цю кримінальну сторінку своєї біографії. У 2008 р. він як проректор НАУ відповідав на перелік питань для оформлення допуску до державної таємниці. На питання пункту 15 «Чи притягалися ви до кримінальної відповідальності за вчинення злочину в Україні чи за кордоном?Якщо так, зазначте, коли та ким, а також вкажіть статті відповідного кримінального кодексу. Ким, коли та яке рішення було прийнято у кримінальній справі?» Максим Луцький відповів: «Не притягався».

За два роки потому, у 2010-му, коли давня судимість раптом спливла у ЗМІ, Луцький так само віднікувався. «У 1992 році я вступив до Київського політехнічного інституту і провчився на стаціонарі повний цикл бакалавра та магістра. Закінчив КПІ в 1998 році. Якщо навчання в стаціонарі поєднується з відбуванням тюремного терміну, то це смішно», - сказав він «Українській правді». На уточнююче питання, чи було все-таки проти нього порушено кримінальну справу, Луцький відповів: «Ніякої кримінальної справи не було, про що ви говорите?». http://www.pravda.com.ua/news/2010/07/19/5230850/

Чому журналісти почали чіплятися з такими неприємними питаннями до помітного діяча партії влади із бездоганною біографією? Інтерес опозиційних режимові Януковича медій спричинила публікація в газеті «Україна молода», в якій стверджувалося, що в 1995 році Луцький мав судимість. http://umoloda.kiev.ua/regions/0/180/0/59847/

За даними видання, Луцький був засуджений за частиною 3 статті 213 Кримінального кодексу УРСР («заздалегідь не обіцяний збут або зберігання з метою збуту, а так само придбання з метою збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом»). Видання припустило, що «у 2000 році Луцький свою судимість, очевидно, погасив, оскільки у 2005 році отримав у Солом'янському райвідділі УМВС у місті Києві дозвіл на право носіння гладкоствольної гвинтівки "Бреттон" (за іншими джерелами -  гладкоствольної гвинтівки "Бенеллі" і газового пістолета – Авт.) Крім того, через два роки Головне управління МВС у Києві дозволило йому придбати карабін АКМСМФ, а в 2010 році - пістолет для відстрілу гумовими кулями «Форт-12PM».

Утім зауважимо, що даних про погашення судимості Луцького немає.

Публікація в «Україні молодій» хвилею поширилася в інших незалежних від влади ЗМІ, і стала приводом для депутатського подання Григорія Омельченка до Генпрокуратури з вимогою «перевірити інформацію про можливу судимість депутата від Партії регіонів Максима Луцького». Правдолюб Омельченко так і не отримав відповіді на свій запит.

……………..

Ми розшукали автора тієї публікації і довідалися, що газета говорила про факт, спираючись на дані свідків, але не мала документального підтвердження – постанови суду. Адже з електронної бази судимостей громадян України ці документи дивним чином зникли. Як зникли і їх паперові оригінали з архівів Київського міського суду та прокуратури. А немає «бумажки» – вважай, що й злочину не було.

Пам"ятаєте аналогічний випадок у 2004 р. з «покращенням» біографії кандидата в Президенти Віктора Януковича? Оригінали судових рішень, згідно з якими майбутній очільник держави отримав дві «ходки» на зону, безслідно зникли. А видали лихе минуле Януковича дві копії постанов президії Донецького обласного суду від 1978 р. про відміну обох судимостей В.Я.

Подібна схема «зачистки» архівів була задіяна і в цьому випадку. Без сумніву, знання про те, що документальні свідчення давнього злочину знищені, дозволяє Луцькому не кліпнувши оком заявляти, буцімто ніяких кримінальних справ проти нього ніколи не було.

Проте люди-невидимки, які допомогли зникненню цих документів, не врахували існування ще одного екземпляра судових постанов – того, що зберігається в Лук"янівському слідчому ізоляторі. І саме його ви зараз бачите

Новые обещания
FACEBOOK GROUP